Дніпропетровська область
Утворений: 1991
Населення: 13 913 (на 1.08.2011)
Площа: 900 км²
Густота: 15.4 осіб/км²
Районний центр: Юр’ївка
Села: 51
Селища: Площа сільгоспугідь району складає 79,6 тис. га, у тому числі рілля — 65 тис. га.

Сільськогосподарські підприємства району, яких налічується 92, мають зерновий та м’ясо-молочний напрямки. У районі діють 5 млинів, 7 цехів з переробки соняшнику на олію, 3 круп’яних цехи, 3 цехи з виробництва макаронних виробів і 3 хлібопекарні.

Агропромисловий комплекс району впевнено розвивається, відроджуючи минулу славу Юр’ївщини — краю хліба, добрих справ і хороших людей

Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання доручення Прем’єр-міністра та в рамках кампанії з регуляції проводить експеримент по спрощеному оформленню земельних ділянок за два візити у ЦНАП. Експеримент реалізується в районах Львівської, Дніпропетровської, Чернігівської та Київської областей.
Мета експерименту – розробити механізм взаємодії органів державної влади, що дозволить громадянам України реалізувати своє право на безоплатну приватизацію за два візити до центру надання адміністративних послуг.
Перший – для написання заяви, оформлення доручення та оплати послуги. Другий – для отримання правовстановлюючих документів та решти від внесеної суми.
Вся процедура має займати не більше чотирьох місяців. Оскільки необхідна законодавча база ще не сформована, на етапі опрацювання механізму, у текстовому режимі, оформлення може тривати довше.
Відносини із ЦНАПами, які виступають агентами з надання послуги оформлення ділянки, регулюються меморандумом, укладеним з Головний управлінням Держгеокадастру у відповідній області.
Для максимальної прозорості всіх етапів експерименту та виключення корупційних ризиків до виконання землевпорядних робвт були залучені виключно державні підприємства, чиї тарифи є прозорими та економічно-обгрунтованими.
«Експеримент ще триває, однак уже на цьому етапі можна зробити проміжні висновки. Безумовний позитив – відсутність прямого спілкування громадян з чиновником, постійний контроль за дотриманням термінів кожного етапу оформлення ділянки, прозорість процедури», – говорить Голова Держгеокадастру Максим Мартинюк.
Водночас експеримент виявив необхідність оперативного врегулювання питань інвентаризації земель державної власності, переліку документації, необхідної для оформлення ділянки, зокрема – агрохімічного паспорту на ділянку, а також покращення взаємодії між різними органами державної влади. «Дуже симптоматично, що основні зусилля доводиться прикладати на подолання спротиву застарілої системи, що існує у сфері земельних відносин», – відзначив Максим Мартинюк.

Відносини щодо оренди земельної ділянки врегульовані Цивільним кодексом України (надалі – ЦКУ), Земельним кодексом України (надалі – ЗКУ) та Законом України «Про оренду землі». Типовий договір оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3березня 2004 року № 220. Серед підстав припинення договору оренди землі, визначених статтею 31 Закону України «Про оренду землі», є: закінчення строку, на який його було укладено; викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у статті 7 цього закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, передбачено Загальними положеннями про найм Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 770 ЦКУ у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця. Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено статтею 32 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до частини четвертої зазначеної статті перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Таким чином, смерть фізичної особи-наймодавця не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов’язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі.

5 жовтня Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державне агентство з питань електронного урядування презентували нові електронні послуги у земельній сфері.
На виконання прийнятого парламентом Закону № 597-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення прозорості у сфері відносин власності з метою запобігання корупції», відкрито інформацію про власників та користувачів земельних ділянок по всій території України.
Електронна послуга доступна через Публічну кадастрову карту map.land.gov.ua. Обов’язковою умовою отримання доступу до інформації є електронна ідентифікація заявника (фізичної або юридичної особи) – з використанням електронного цифрового підпису або альтернативної схеми ідентифікації BankID (ідентифікація через банківську картку). Інформаційна система автоматично опрацьовує запит та надає відомості про права власності на землю та дату їх набуття. Інформація надається на безоплатній основі.
Відкриття реєстру значно посилить контроль громадянського суспільства за використанням та обігом земель в Україні та підвищить прозорість у сфері земельних відносин.
Також запроваджено електронну послугу онлайн замовлення витягу про нормативну грошову оцінку землі. Це одна з найбільш запитуваних адміністративних послуг, які надає землевпорядна служба. Відомості про нормативну грошову оцінку землі необхідні при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них.
«Розвиток інформаційних технологій дозволяє значно спростити та пришвидшити процес отримання відомостей з Державного земельного кадастру. Крім того, безконтактні адміністративні послуги, які ми активно запроваджуємо, є ефективним інструментом у боротьбі з корупцією, оскільки відсутній контакт замовника з чиновниками», – зазначив Максим Мартинюк, голова Держгеокадастру. Принцип екстериторіальності сервісів, що надає земельна служба, є необхідною умовою успішного проведення децентралізації.
Можливість скористатися функцією онлайн замовлення послуги значно скоротить процес отримання інформації та мінімізує контакти громадянина з чиновником. Отримати готовий витяг можна в будь-якому з 660 центрів надання адміністративних послуг, який обере сам запитувач. При цьому необхідно пред’явити тільки документ, що посвідчує особу.
Держгеокадастр надає 16 адміністративних послуг. До кінця року половина з них буде переведена в електронний формат, а до 1 липня 2016 року 100% послуг Держгеокадастру будуть доступні онлайн.

Як відомо, Законом України від 04.06.2009 № 1443-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості грунтів» внесені зміни до Земельного кодексу України, згідно яких земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.
На період до 1 січня 2015 року зазначені вимоги поширено на власників землі та землекористувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більш ніж 100 гектарів. Починаючи з 1 січня 2015 року використання всіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва має здійснюватися відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.
Крім того, з 01 січня 2013 року набула чинності нова редакція статті 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою встановлюється відповідальність за відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, а також використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.
Таким чином, починаючи з 01 січня 2013 року сільськогосподарські товаровиробники, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення без проекту землеустрою, який забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, несуть адміністративну відповідальність із накладанням штрафу у розмірі від 5100 до 8500 грн.
У відповідності до ст. 52 Закону України «Про землеустрій» – проекти землеустрою, що забезпечують еколого -економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращання природних ландшафтів.
Порядок розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 02.11.2011 № 1134.
Низький рівень замовлення проектів сільськогосподарськими товаровиробниками обумовлюється низкою організаційних та технологічних проблем, які виникають в процесі розроблення таких проектів.
Серед основних проблемних питань необхідно виділити наступні:
1. Для укладання договору на розроблення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь замовник має представити копію агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки.
Агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки – документ, що містить дані щодо агрохімічної характеристики ґрунтів і стану їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.
Агрохімічна паспортизація орних земель здійснюється через кожні 5 років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень – через кожні 5-10 років і є обов’язковою для всіх землевласників та землекористувачів.
Проте, вартість виконання агрохімічної паспортизації земель досить значна та в багатьох випадках перевищує вартість розроблення самого проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, особливо коли такий проект розробляється на велику кількість масивів та значну площу сільськогосподарських угідь.
Вартість розроблення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, з урахуванням необхідності проведення агрохімічної паспортизації земельних ділянок значно перевищує суму штрафів, які можуть сплати порушники земельного законодавства за використання сільськогосподарських земель без дотримання сівозмін, тому велика кількість сільськогосподарських товаровиробників не бажають витрачати кошти на розроблення відповідних проектів землеустрою.
Враховуючи те, що агрохімічна паспортизація проводиться з метою державного контролю за якісними характеристиками земельних ділянок, фінансування робіт з її проведення має бути виключно з Державного бюджету України, а агрохімічні паспорти полів, земельних ділянок мають надаватися землекористувачам на безоплатній основі або за символічну плату.
2. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь розробляється лише в межах існуючих землеволодінь та землекористувань.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Отже, проектні роботи щодо організації сівозмін можуть виконуватися лише в межах земельних ділянок, на які оформлене право власності або користування в установленому законом порядку.
Для виконання проектних робіт щодо організації сівозмін на єдиних масивах сільськогосподарським товаровиробникам (замовникам проектів) необхідно оформити право власності або користування на всі земельні ділянки в межах масивів, зокрема, на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки власників земельних часток (паїв), проектні дороги та інші.
На практиці землекористувачі з різних причин не можуть оформити право оренди всіх земельних ділянок в межах масивів земель, які ними використовуються (за відсутності власника у випадку із нетребуваними земельними ділянками або недосконалості чинного законодавства у випадку із проектними (міжпайовими) дорогами, коли необхідно організовувати земельні торги).
Крім того, в результаті укладання договорів оренди земельних ділянок на різні терміни, постійно змінюється площа землекористування, яка набуває вигляду так званої «шахматки».
Як наслідок, необхідно постійно вносити зміни у розроблений та затверджений в установленому порядку проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, з урахуванням динаміки змін в землекористуванні.
Вважаю, що вирішення вищеназваних проблемних питань можливе шляхом прийняття Закону України «Про консолідацію земель» та внесенням змін до ст. 134 Земельного кодексу України і Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо врегулювання питання державної реєстрації договорів оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок власників земельних часток (паїв).
Донедавна іще одним проблемним питанням була необхідність проходження проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, обов’язкової державної землевпорядної експертизи, що призводило до збільшення вартості розроблення проектів та строків виконання робіт.
Проте, із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 № 191-VIII, проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, вже не підлягають обов’язковій державній землевпорядній експертизі.
Крім того, зазначеним Законом внесені зміни до Закону України «Про оренду землі», якими встановлений мінімальний строк дії договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства – 7 років, що має позитивно вплинути на планування використання таких земель, зокрема і щодо організації сівозмін.

Класифікатор видів цільового призначення земель, затверджений наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 578, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306, чітко не визначає землі, на яких ведеться діяльність щодо поводження з відходами (код згідно з Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі – КВЕД) 38, 39). На нашу думку віднесення земель під полігонами відходів можливо тільки до коду класифікації видів цільового призначення 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості).
Відповідно до вимог статей 65, 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані виключно підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Землі для розміщення полігону твердих відходів включаються до земель промисловості у випадку, якщо така земельна ділянка відводиться підприємствам, установам та організаціям з відповідним КВЕД.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про відходи» суб’єктами у сфері поводження з відходами є підприємства, установи та організації, діяльність яких пов’язана із поводженням з відходами. Суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.
Ограни місцевого самоврядування не є суб’єктами у сфері поводження з відходами. Тому оформити земельну ділянку, на якій розміщено полігон твердих відходів, у користування сільській раді не є можливим. Такі земельні ділянки можуть бути відведені спеціалізованим підприємствам з відкритим КВЕД 38 або 39 та з урахуванням вимог ст. 134 Земельного кодексу України. Земельна ділянка для розміщення полігону твердих відходів може бути передана відповідному комунальному підприємству у постійне користування.
Відповідно до ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об’єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (в тому числі місця знешкодження та утилізації відходів), за рішеннями органів виконавчої влади, які згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України є розпорядником таких земель, передаються у комунальну власність відповідної територіальної громади одночасно з передачею у користування земельної ділянки суб’єкту господарської діяльності у сфері поводження з відходами.
Згідно з розділом 2 «Розміщення полігонів твердих побутових відходів» ДБН В.2.4-2-2005 «Полігони твердих відходів побутових відходів. Основні положення проектування» полігон твердих побутових відходів розміщують на відстані не менше 0,5 км від житлової та громадської забудови (санітарно-захисна зона). Відстані від зазначених вище об’єктів можуть коригуватися за даними моделювання чи розрахунків впливу полігона твердих побутових відходів на навколишнє середовище, з обов’язковим погодженням з місцевими органами екологічного контролю та установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (а саме стаття 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр», частина друга статті 10, стаття 281 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що набирає чинності з 01.01.2013) передбачає обмін інформацією між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно.
Порядок надання інформації про зареєстровані земельні ділянки органу державної реєстрації прав та про зареєстровані речові права на земельні ділянки органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, а також Порядок надання органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, органу державної реєстрації прав доступу до перегляду кадастрових карт (планів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2012 № 118 «Про інформаційну взаємодію органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав».
Надання інформації про зареєстровані земельні ділянки та про зареєстровані права здійснюється Укрдержреєстром та Держземагентством на центральному рівні в електронному вигляді телекомунікаційними каналами зв’язку з використанням електронного цифрового підпису.
У пункті 10 вказаного Порядку передбачено, що орган, який здійснює ведення Державного земельного кадастру, одночасно з проведенням державної реєстрації земельної ділянки надає органу державної реєстрації прав інформацію про зареєстровані земельні ділянки, що міститься в Державному земельному кадастрі, а саме про:
1) державну реєстрацію земельної ділянки (дату державної реєстрації, найменування органу, що здійснив таку реєстрацію);
2) кадастровий номер, площу, місце розташування земельної ділянки;
3) кадастровий план зареєстрованої земельної ділянки в електронній (цифровій) формі.
Орган державної реєстрації прав відповідно до пункту 11 Порядку має надавати органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію про зареєстровані права, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме про:
1) суб’єкта права власності на земельну ділянку;
2) суб’єкта речового права на земельну ділянку;
3) державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, права користування (сервітут) земельною ділянкою, права постійного користування земельною ділянкою, права оренди (суборенди) земельної ділянки, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій);
4) дату державної реєстрації, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням відомостей про її кадастровий номер та орган, що провів державну реєстрацію.
При цьому Порядком встановлено, що інформація про зареєстровані земельні ділянки та про зареєстровані права, що надається у відповідності до нього, використовується виключно для цілей ведення Державного земельного кадастру та проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, крім випадків, установлених законом.

Питання відумерлої спадщини врегульовує Цивільний кодекс України. Якщо власник земельної ділянки помирає, а спадкоємця нема, у визначений законом термін така земельна ділянка має перейти у власність територіальної громади. Однак такий перехід відбувається не автоматично. Представницькому органу територіальної громади (місцевій раді) необхідно здійснити низку дій та отримати відповідне рішення суду.
Стаття 1277 Цивільний кодекс України встановлює, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 1221 ЦКУ).
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Якщо місце проживання спадкодавця земельної ділянки невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження ділянки.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого особа оголошується померлою (ст. 1220 ЦКУ).
Заява до суду про визнання спадщини відумерлою подається відповідною місцевою радою по закінченні одного року з часу відкриття спадщини. По-перше, це зумовлене тим, що для прийняття спадщини встановлюється строк – шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. По-друге, іноді виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від неї іншими спадкоємцями. У такому випадку строк для прийняття спадщини продовжується ще на три місяця з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.
Отже, якщо власник земельної ділянки помер і упродовж вище зазначених термінів жодна особа не звернулася до нотаріуса за місцем відкриття спадщини про успадкування земельної ділянки, сільська, селищна, міська ради мають звернутися із заявою про визнання спадщини відумерлою до місцевого суду.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Крім права власності на земельну ділянку або інше майно, до територіальної громади також переходять і деякі обов’язки спадкодавця, а саме, така територіальна громада зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заяв лені відповідно до статті 1231 Цивільного кодексу України.
Зокрема, при визнанні судом спадщини на земельну ділянку або інше майно відумерлою та переході права власності на них до відповідної територіальної громади, за існуючої майнової, моральної шкоди, неустойки (штрафу, пені), які були визнані судом за життя спадкодавця, вони мають бути виплачені територіальною громадою, однак у межах вартості успадкованого рухомого чи нерухомого майна, в тому числі і земельної ділянки (ст. 1231 ЦКУ).
З моменту відкриття спадщини, за відсутності спадкоємців, та до прийняття рішення суду про її відумерлість, така спадщини охороняється відповідно до статті 1283 вищезгаданого Кодексу.
Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідні органи місцевого самоврядування – з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо спадкового майна. У цей час спадкове майно не може переміщатися та відчужуватися. Забороняється також будь-які дії, які можуть значно погіршити стан такого майна. Охорона спадкового майна здійснюється або ж до закінчення шестимісячного терміну, передбаченого для прийняття спадщини спадкоємцями, або ж до моменту визнання судом спадщини відумерлою.
У випадку коли, майно, у тому числі і земельна ділянка, на яке претендує спадкоємець, що про пустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію. Якщо земельну ділянку, що визнана відумерлою, передали у власність іншій особі відповідно до статей 118 та 121 земельного кодексу України, спадкоємець, який пропустив строк прийняття спадщини з поважних причин, має право на отримання іншої земельної ділянки за його згодою або ж грошової компенсації.
Отже, в випадку, якщо власник земельної ділянки помер, а спадкоємці протягом шести місяців не звернулися ні до місцевої ради, ні до відповідного нотаріуса із заявами про успадкування майна та земельної ділянки, місцева рада повинна:
1. Прийняти необхідні заходи щодо збереження майна померлої особи.
2. По закінченні річного терміну з дня відкриття спадщини (дня смерті особи) звернутися із заявою до місцевого суду про визнання спадщини відумерлою.
3. Отримати рішення суду про визнання спадщини відумерлою та перехід права власності на земельну ділянку та майно до територіальної громади, слід в установленому порядку ці права зареєструвати. Для земельної ділянки відповідно вимог статті 126 Земельного кодексу України має бути виготовлений та зареєстрований новий державний акт на право власності на земельну ділянку на місцеву раду (юридичну особу). До речі, земельна ділянка, яка переходить у власність територіальної громади (комунальну власність), може розташовуватися в межах населеного пункту, так і за його межами. Зауважимо, якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту і за рішенням суду право власності на неї належить місцевій раді, то на цю земельну ділянку не розповсюджується пункт 12 Перехідних положень Земельного кодексу України щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки право на конкретну земельну ділянку набуто не шляхом розмежування, а на підставі рішення суду. Такою земельною ділянкою в подальшому може розпорядитися на свій розсуд лише орган місцевого самоврядування.
4. Якщо навіть згодом з’явиться спадкоємець і в судовому порядку доведе, що строки на успадкування він пропустив з поважних причин і має право на успадкування майна, яке вже визнано як відумерла спадщина, місцева рада передає йому таке майно (за його наявності), або ж виплатити грошову компенсацію, бо ж запропонувати іншу рівноцінну земельну ділянку. Однак, рада має право вимагати від спадкоємця компенсації всіх витрат, у тому числі пов’язаних із охороною спадкового майна.

30 червня Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державне агентство з питань електронного урядування України запустили електронну послугу «Замовлення витягу з Державного земельного кадастру». Завдяки запровадженому принципу екстериторіальності громадяни отримають принципово новий рівень сервісу.
Дотепер замовлення витягу відбувалося лише за місцем безпосереднього розташування ділянки, що призводило до втрат часу та створювало корупційні ризики, оскільки етап подачі заяви та видачі результатів знаходився під контролем одного кадастрового реєстратора. Можливість замовлення послуги онлайн скорочує процедуру оформлення до декількох хвилин, а рознесення функції реєстрації заяви та її обробки зводить до мінімуму можливість зловживань.
Замовлення витягу здійснюється через Публічну кадастрову карту, яка розміщена на офіційному сайті Держгеокадастру. Простий та лаконічний інтерфейс робить послугу доступною навіть для невпевнених користувачів ПК. У систему інтегрована функція он-лайн оплати послуги через сервіс моментальних платежів Liqpay Приватбанку. Банківська комісія при цьому не стягується. Підтвердження про сформовану заявку та повідомлення про готовність документу користувач отримує на свою електрону адресу.
Отримати готовий витяг можна в будь-якому з 660 центрів надання адміністративних послуг по всій Україні. Єдиний документ, який при цьому знадобиться, – посвідчення особи.
У тестовому режимі послуга доступна для земельних ділянок, розташованих в Києві та Київській області. Протягом тижня сервіс буде розширений на всі регіони України.
«Екстериторіальність, що базується на високому рівні розвитку інформаційних технологій, – невід’ємна складова сучасного суспільства, і цей принцип має бути обов’язковим і в сфері надання адмінпослуг, – говорить Голова Держгеокадастру Максим Мартинюк. – Запровадивши електронний прийом заяв, ми розширюємо вікно можливостей для громадян та водночас зменшуємо навантаження на ЦНАПи, оскільки частина замовників зможе обійтися без візиту до центрів».
«Сьогодні ми зробили ще один важливий крок на шляху до запровадження е-урядування в Україні, – зазначив Олександр Риженко, голова Державного агентства з питань електронного урядування України. – Надання доступних, прозорих та некорупційних адміністративних послуг, що досягається шляхом переведення їх в електронну форму, – це те, що найбільше очікують громадяни та бізнес».
Пілотний проект як складова кампанії з запровадження електронного урядування в Україні реалізовано за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ Україна), що утримується Урядом Німеччини.
Отримання витягу про земельну ділянку – найпопулярніша послуга в сфері земельних відносин. Щорічно в Україні за заявами громадян видається близько мільйона витягів. З початку 2015 року уже видано 408,7 тис. витягів.
Вартість послуги з надання витягу з Державного земельного кадастру – 53 гривні. Всі отримані кошти спрямовуються до загального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У свою чергу, у межах категорії земель, земельні ділянки поділяються за конкретним цільовим призначенням. Наприклад, в межах категорії земель сільськогосподарського призначення земельні ділянки можуть передаватися у власність та надаватися у користування фізичним та юридичним особам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасу худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, підсобного сільського господарства, тощо. В межах категорії житлової і громадської забудови земельні ділянки можуть використовуватися для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.
Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищезазначене, зміна цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель повинна відбуватися відповідно до Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 502.
Відповідно до вищезазначеної постанови зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.
До заяви (клопотання) додаються:
а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку;
б) для громадянина – власника земельної ділянки – копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи – власника земельної ділянки – копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;
в) документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та земельних сервітутів на використання земельної ділянки;
г) обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.
Сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення:
складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина;
перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.
Проект відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки.
Умови і термін складання проекту відведення земельної ділянки визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем робіт.
Проект відведення земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.
Сільська, селищна, міська рада розглядає проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту (крім земель, визначених пунктом 11 вищезазначеного Порядку).
Районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов’язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об’єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (ч.10 ст. 33 згаданого Закону).
Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України ( далі ЗКУ) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності,здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Статтею 123 ЗКУ передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
-надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
-формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання).
Відповідно до частини 2 статті 134 ЗКУ не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
При поновленні договору оренди земельної ділянки фактично відновлюється
дія попереднього договору оренди землі на новий строк без зміни меж та цільового призначення земельної ділянки.
У зв’язку з цим, у разі якщо межі земельної ділянки змінюються, одержання земельної ділянки на праві оренди повинно здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.
Якщо ж суміжні землекористувачі погодили технічну документацію з відновлення меж земельної ділянки, тобто з 2000 року межі не змінювалися, мова може йти про помилку, допущену при складанні проекту відведення земельної ділянки на той час.
Тобто, якщо йдеться про технічну помилку, допущену землевпорядною організацією, її виправлення можливе відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.У цьому випадку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не розробляються.

«Відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
У випадку, якщо громадянину до 2002 року в користування надано декілька земельних ділянок одного цільового призначення, безкоштовно приватизувати можна лише одну з них незалежно від її розміру та місця розташування. Інші ділянки за тим самим цільовим призначенням можна приватизувати лише викупивши їх. Крім того, громадянину не обов’язково приватизувати земельну ділянку, оскільки право користування нею можна узаконити, уклавши з відповідною радою договір оренди земельної ділянки.
У випадку, якби рішення про безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства було прийнято місцевою радою до 01.01.2002 року, але державного акта на право власності не отримано, цей громадянин мав би право приватизувати безкоштовно ще одну земельну ділянку відповідно до статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство». Цією статтею, зокрема, встановлено, що для ОСГ використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом, тобто громадянин має право отримати у власність або у користування не більше ніж 2 га землі. Крім того, частиною п’ятою цієї ж статті встановлено, що громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення ОСГ в розмірі менше 2,0 гектара мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення ОСГ.

Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 121 Кодексу передбачено, що громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 118 Кодексу рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно із статтею 86 Кодексу земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.
Додатково зазначаємо, що кожен із співвласників будинку, у разі його поділу на окремі домоволодіння, із присвоєнням їх окремих поштових адрес, має право звернутися до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки, з заявою про передачу у власність частини земельної ділянки, яка перебуває в його фактичному користуванні, в межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Кодексу.
У свою чергу, слід зазначити, що у разі неможливості поділу будинку на окремі домоволодіння, його співвласники відповідно до статті 89 Кодексу всі разом звертаються із клопотанням про передачу земельної ділянки у спільну власність для обслуговування будинку в межах норм безоплатної приватизації.
Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві власності (спільне майно) та може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною першою статті 88 Кодексу володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.
Частиною четвертою статті 89 Кодексу визначено, що співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Розпаювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств в Україні проводилось відповідно до норм, встановлених Земельним кодексом України (у редакції від 15 травня 1992 року), та відповідних Указів Президента України.
Паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств проводилось відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено, право на земельну частку (пай) мають:
– колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
– громадяни – спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;
– громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);
– громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Стосовно чинності державного акта на право власності на землю інформуємо, що пунктом 10 статті 28-1 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Державний земельний кадастр” визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Також згідно із пунктом 2 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Державний земельний кадастр” встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до статей 26, 27, 55 Закону України “Про землеустрій” на платній основі на умовах та в строк, що визначені договором з розробником такої документації із землеустрою.
З переліком суб’єктів господарювання, що мають кваліфікаційні сертифікати на провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт, можна ознайомитися на офіційному веб-сайті Держземагентства України (http://www.land.gov.ua) або в територіальному органі Держземагентства України за місцем знаходження земельної ділянки.
Щодо можливості успадкування земельної ділянки без кадастрового номера зазначаємо, що відповідно до статті 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються у письмовій формі, нотаріально посвідчуються та серед інших умов повинні містити кадастровий номер земельної ділянки.
У зв’язку з чим, у разі здійснення угоди про перехід права власності на земельну ділянку (міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод) земельна ділянка повинна пройти державну реєстрацію (присвоєння кадастрового номера та відкриття Поземельної книги).
Згідно із статтею 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.
Одночасно звертаємо увагу, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 523-р “Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг” з 01.01.2015 адміністративні послуги надаються виключно через центри надання адміністративних послуг, утворені при місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування.

Якщо громадянин, який значиться у списку-додатку до державного акта на право колективної власності, помер ще до виготовлення та видачі сертифікатів на право на земельну частку (пай). А на сьогодні спадкоємці хочуть оформити земельну частку (пай) на себе в порядку спадкування.
Для успадкування паю спадкоємцям необхідно надати документ, що посвідчує право на земельну частку (пай).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:
-свідоцтво про право на спадщину;
-посвідчені у встановленому законом договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);
-рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Оскільки основного правовстановлюючого документа немає – сертифікат на право на земельну частку (пай) спадкодавцю не видавався, то спадкоємцям необхідно звернутися до суду про визначення права на земельну частку (пай).

Відносини щодо оренди земельної ділянки врегульовані Цивільним кодексом України (надалі – ЦКУ), Земельним кодексом України (надалі – ЗКУ) та Законом України «Про оренду землі». Типовий договір оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3березня 2004 року № 220. Серед підстав припинення договору оренди землі, визначених статтею 31 Закону України «Про оренду землі», є: закінчення строку, на який його було укладено; викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у статті 7 цього закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, передбачено Загальними положеннями про найм Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 770 ЦКУ у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця. Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено статтею 32 Закону України «Про оренду землі». Відповідно до частини четвертої зазначеної статті перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Таким чином, смерть фізичної особи-наймодавця не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов’язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі.

В Україні інтенсивно розвивається ринок оренди землі. Разом з тим все більшого значення набуває проведення аукціонів з продажу прав оренди на земельні ділянки – вигідного як для держави, так і для бізнесу механізму передачі в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності.
Проведення аукціонів – найбільш ефективний з економічної та організаційної точки зору механізм передачі права оренди на земельні ділянки, при якому передача права оренди відбувається на конкурентній основі. Тобто це право набуває учасник земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за оренду землі згідно з її цільовим призначенням.
У 2012 році із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону» врегульовано порядок проведення торгів у формі аукціону. Згідно з яким продаж на торгах земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) відбувається виключно в порядку, визначеному Земельним кодексом України.
Продаж земельних ділянок, а також прав на них на конкурентних засадах регламентований главою 21 Земельного Кодексу України. А саме – статтями 135-139 кодексу, в яких розкривається механізм проведення торгів.
Єдиною формою проведення торгів визначено аукціон, за результатами якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з переможцем земельних торгів. Таким переможцем стає особа, що запропонувала найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу ціну за право користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів, та підписала протокол, що ведеться в ході проведення земельного аукціону.
Організатором торгів у межах своїх повноважень мають виступати органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки. Виконавцем торгів є суб’єкт господарювання, що має ліцензію на проведення земельних торгів та який уклав з організатором торгів договір на їх проведення.
Організатор земельних торгів забезпечує підготовку лотів до проведення торгів, яка включає: вибір виконавця землевпорядних та оціночних робіт, виконавця торгів; укладення договорів на виготовлення землевпорядної та оцінної документації; державну реєстрацію земельних ділянок; державну реєстрацію майнового права на земельну ділянку; укладення договору з виконавцем на проведення земельних торгів; визначення переліку земельних ділянок, які підлягають продажу на земельних торгах; визначення стартової ціни продажу або стартових розмірів плати за користування; визначення дати та місця проведення торгів.
Зазначемо, що відповідно до вимог законодавства земельні торги проводяться не раніше 30 днів та не пізніше 90 днів з дати оприлюднення оголошення про їх проведення. Наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.09.2012 р. № 579 та № 580 затверджено форми документів, необхідних для проведення торгів, а також порядок закупівлі послуг з виконання робіт із землеустрою, оцінки земель та визначення виконавця земельних торгів на конкурсній основі.
Сьогодні на законодавчому рівні створено всі умови для проведення земельних торгів та відповідного наповнення місцевих бюджетів. Так, для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування скасована плата за адміністративні послуги при держреєстрації права власності держави чи територіальної громади на земельні ділянки при підготовці до продажу на земельних торгах. Відповідно до доповнень до статті 41 Закону України «Про Державний земельний кадастр», внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, змін до них, надання відомостей із Державного земельного кадастру відбувається безкоштовно за заявою органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Істотно скорочені витрати на підготовку і проведення земельних торгів. Зокрема, Законом України «Про внесення змін у Земельний кодекс України щодо здешевлення вартості робіт з підготовки та проведення земельних торгів» ці витрати скорочені за рахунок зменшення граничного рівня виплати винагороди виконавцю земельних торгів.
Окрім того, на сьогодні закон вимагає розміщувати оголошення про проведення земельних торгів та їх результати тільки на офіційному сайті центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Це, з одного боку, дозволяє створити єдину загальнодоступну базу даних про земельні торги, а з іншого – значно здешевлює витрати на проведення торгів, дозволяє оперативно розміщувати публікації.
Зокрема, в обов’язковому порядку на сайті розміщується: інформація про проведення конкурсу з відбору виконавців землевпорядних та оціночних робіт; інформація про результати проведення конкурсу з відбору виконавців землевпорядних та оціночних робіт; інформація про проведення конкурсу із закупівлі послуг з проведення земельних торгів; інформація про результати проведення конкурсу із закупівлі послуг з проведення земельних торгів; оголошення про проведення земельних торгів із зазначенням дати проведення та переліку лотів, а також інформації, відповідно до частини 4 статті 137 Земельного кодексу України; повідомлення про результати торгів за кожним лотом із зазначенням інформації, відповідно до статті 139 Земельного кодексу України.

Статтею 170 Цивільного кодексу України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.2 ст.326 цього ж Кодексу).
До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рішенням районних державних адміністрацій (ст. 123 ЗКУ в редакції до 2013 року). З 2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Держземагентства України.
Враховуючи вищенаведене, з 1 січня 2013 року від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної влсності здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а, отже, районні державні адміністрації з 2013 року не наділенні такими повноваженнями.
З прийняттям закону, яким повноваження щодо розпорядження державними сільськогосподарськими землями перейшли від райдержадміністрації до Держземагентства та його територіальних органів, з 2013 року саме Держземагентством та його територіальні органи мають право приймати рішення та підписувати угоди про внесення змін або про розірвання договорів оренди державних земельних ділянок сільгосппризначення, які були укладені до 2013 року. Слід зауважити, що прийняття рішень про внесення змін до чинного договору оренди земельної ділянки щодо продовження його дії, зміни розміру орендної плати, припинення дії такого договору шляхом дострокового його розірвання тощо є не що інше, як розпорядження земельною ділянкою.
До речі, аналогічна ситуація вже існувала при набранні чинності Земельним кодексом України з 01.01.2002 року із укладенням додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, оформлених до 01.01.2002 року, та розірвання таких договорів. Так, згідно з п.3 Розділу Х Перехідних положень ЗКУ передбачено, що у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання цих земель за цим Кодексом.
Щодо поновлення чи пролонгації (продовження) дії договору зазначимо, що внести зміни можливо у чинний договір, а поновити можливо той договір, який вже припинив свою дію. Якщо мова йде про внесення змін до чинного договору оренди в частині продовження його дії, то при цьому внести зміни можна у будь-яку частину чинного договору шляхом укладання додаткової до нього угоди.
Порядок укладання додаткової угоди аналогічний порядку укладання самого договору. Після підписання додаткової угоди необхідно буде звернутися до державної реєстраційної служби із заявою про внесення змін до зареєстрованого раніше вашого права оренди в Державному реєстрі прав.

«Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначено статтею 121 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 118 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Частиною четвертою статті 120 Земельного кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачене у договорі відчуження будівлі і споруди.
Відповідно до статті 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Кожен із співвласників будинку у разі його поділу на окремі домоволодіння з присвоєнням окремих поштових адрес має право звернутися до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки із заявою про передачу у власність земельної ділянки, яка перебуває в його фактичному користуванні, в межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.

У разі неможливості поділу будинку на окремі домоволодіння його співвласники відповідно до статті 89 Земельного кодексу України всі разом звертаються із клопотанням про передачу земельної ділянки у спільну власність.
Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу».

Частина п’ята статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) передбачає, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Норма статті 141 Кодексу встановлює, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Порядок вилучення земельних ділянок визначений статтею 149 Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 149 Кодексу вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (частина десята статті 149 Кодексу).

«Відповідно до частини першої статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Разом з тим, зазначаємо, що згідно з частиною третьою статті 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Частиною другою статті 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Додатково повідомляємо, що відповідно до вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу».

«Згідно із Законом України від 6 вересня 2012 року № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з 2013 року землі державної і комунальної власності вважаються розмежованими. Так, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважають:
а) земельні ділянки:
·на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
·які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядуванні, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Статтею 4-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено особливості державної реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, а саме:
-Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут), приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
-У разі продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на земельних торгах державна реєстрація права держави чи територіальної громади на них здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснюється їх формування, до проведення таких земельних торгів.
-Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності, здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут), крім випадків, коли рішенням відповідного органу про затвердження документації із землеустрою передбачено здійснення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки.
-При поновленні або внесенні змін до договорів суперфіцію, емфітевзису, сервітуту, оренди земельних ділянок державної чи комунальної власності, право держави чи територіальної громади на які не зареєстровано відповідно до цього Закону, державна реєстрація права власності здійснюється одночасно з державною реєстрацією права користування (сервітут), права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій), права оренди земельної ділянки.
-При наданні у постійне користування земельних ділянок державної чи комунальної власності, право держави чи територіальної громади на які не зареєстровано відповідно до цього Закону, державна реєстрація права власності здійснюється одночасно з державною реєстрацією права постійного користування такими земельними ділянками.
Отже, якщо передача в оренду приміщення здійснюється на неконкурентних засадах, то виготовлення землевпорядної документації може здійснюватися за замовленням зацікавленої особи на підставі відповідного дозволу ради. Тобто, рада своїм рішенням надає згоду на продаж приміщення особі, яка подала відповідне клопотання, та надає дозвіл на розробку землевпорядної документації для реєстрації земельної ділянки, на якій розміщене приміщення, для подальшої передачі цієї ділянки в оренду.
Якщо ж земельна ділянка або право її оренди продаватиметься разом з нерухомим майном, яке на ній розміщене, на аукціоні, то замовником документації із землеустрою має виступати рада. При цьому після виготовлення проекту землеустрою він має бути затверджений, земельна ділянка – зареєстрована в Державному земельному кадастрі (безкоштовно) та має бути зареєстроване право комунальної власності на цю ділянку в Державному реєстрі прав (безкоштовно).
Звертаємо увагу на те, що у випадку продажу земельної ділянки або права на неї на земельних торгах відповідно до статей 134-139 розробку землевпорядної та землеоціночної документації може взяти на себе виконавець торгів, який визначається радою за результатами проведення тендерів на проведення цих торгів.
Якщо територія колишньої школи визначена (має паркан тощо) і приміщення школи викуповуватимуть або орендуватимуть для цих же цілей, тобто планується розмістити, наприклад, навчальний заклад, – розробляється технічна документація зі встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Якщо ж межі як такі не визначені або відбуватиметься зміна цільового використання – необхідно розробляти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки».

«1.Формування режиму землекористування різних ієрархічних рівнів: національного, регіонального, територіальних громад, громадян та юридичних осіб, зокрема:

·на національному рівні: розроблення землевпорядно-природоохоронних регламентів (правил) перерозподілу земельних та інших природних ресурсів за формами власності (державна, комунальна, приватна), можливого використання за формами та методами; розроблення Генерального плану використання та охорони земель із визначенням перспективи розвитку національної інфраструктури, розробки надр, землекористування оборони, природно-заповідного фонду національного значення тощо;
·на регіональному рівні: розроблення Планів розвитку землекористування регіонів для визначення реально можливої адаптації землевпорядно-природоохоронних регламентів (правил) перерозподілу земельних та інших природних ресурсів за формами власності (державна, комунальна, приватна), можливого використання за формами та методами, розвитку національної інфраструктури відповідно до регіональних умов, формування напрямів розвитку регіональної інфраструктури, природно-заповідного фонду регіонального значення, розвитку основних типів землекористування (сільськогосподарського, природоохоронного, рекреаційного, лісового тощо) з врахуванням природних ландшафтів, транспортних шляхів тощо;
·на місцевому рівні: здійснення зонування земель за їх категоріями та основними типами і підтипами землекористування територій територіальних громад (сільських і селищних рад або їх груп) із розробкою конкретних землевпорядно-природоохоронних регламентів (правил) перерозподілу земельних та інших природних ресурсів за формами власності (державна, комунальна, приватна), можливого використання за формами та методами. На основі проектів землеустрою щодо зонування земель (виділення масивів земель) за їх категоріями та основними типами і підтипами землекористування здійснюється фактичне розмежування земель державної та комунальної власності і формування органами державної влади та територіальних громад механізмів та інструментів розвитку і регулювання земельних відносин. Такі проекти землеустрою є обов’язковими нормативними актами тільки для органів управління державної влади та територіальних громад.
2.Удосконалення економічних, екологічних, соціальних і правових відносин власності на землю та інші природні ресурси відповідно до режиму землекористування, зокрема: розробляються моделі земельних відносин та форм використання на різних правах землі та інших природних ресурсів для природоохоронного, сільськогосподарського, рекреаційного, лісового та іншого землекористування державної, комунальної, приватної, корпоративної, кооперативної та іншої форми господарювання. Так, можуть бути рекомендовані моделі ведення сільського господарства на конкретній, орендній чи орендно-управлінській основі, моделі спільних підприємств, моделі кооперативних чи корпоративних підприємств.
Ключовими заходами із забезпечення соціально і екологічно бажаних результатів для всіх заінтересованих сторін, особливо власників земельних часток (паїв), є: забезпечення гарантування прав власності і справедливої компенсації за земельні ресурси; забезпечення відповідної розробки контрактів (договорів оренди), чіткого визначення в них термінів та надійного виконання умов; сприяння визначення землі в якості застави при одержанні кредитів; підвищення рівня доступу до банків, страховиків, землевпорядників-оцінщиків, юридичних фірм і судів; просвітництво і підвищення інформованості щодо питань господарської діяльності і доступу до земельно-кадастрової та ринкової інформації; сприяння колективним процесам, направленим на посилення ролі власників земельних часток (паїв) і місцевих жителів у формуванні режиму землекористування; підвищення прозорості та інформованості щодо купівлі-продажу земель; сприяння моніторингу і оцінці соціальних та екологічних наслідків різних дій до і після їх здійснення; регулювання державою розміру землекористування корпоративних об’єднань (агрохолдингів).
3. Удосконалення Державного земельного кадастру як базової основи системи гарантування прав власності на землю та інші природні ресурси, зокрема: внесення змін і доповнень до закону України «Про Державний земельний кадастр» щодо здійснення кількісного і якісного обліку земель, землекористувань і земельних ділянок територіальними громадами на своїх територіях, кадастрового обліку територіальних обмежень (обтяжень) у використанні земель, удосконалення інституціонального середовища державної реєстрації земельних ділянок та плати за землю і використання інших природних ресурсів.
4. Формування стабільного землекористування сільськогосподарських підприємств, фермерських та селянських господарств, природоохоронного, рекреаційного та іншого призначення землекористування в розрізі територій територіальних громад (сільських, селищних рад), зокрема: провести інституційну реорганізацію (з випередженням здійснення заходів перших трьох напрямів) організаційної структури сільськогосподарського землекористування на основі багатоукладності господарювання, розмаїтості форм економічних відносин прав власності на землю, цивілізованого обігу земельних ділянок власників земельних часток (паїв) та прав на них на новій територіальній основі, а саме: державні сільськогосподарські підприємства (в основному науково-дослідні) в кількості 1-1,2 тис. на площі 1,0-1,2 млн га сільськогосподарських угідь (збільшення існуючого середнього розміру від 601 га до 1000 га). Основна форма власності на землю – державна, спільна та корпоративна; виробничі кооперативи, товариства і приватні підприємства у кількості 4-6 тис. на площі 11-13 млн га сільськогосподарських угідь (збільшення існуючого середнього розміру від 915 га до 3200 га). Основна форма власності на землю – приватна, спільна та корпоративна; корпоративні агрохолдингові об’єднання на площі 4-6 млн га сільськогосподарських угідь (середнім розміром до 50 тис. га в степовій зоні, до 25 тис. га в лісостеповій зоні та до 10 тис. га в поліській зоні і карпатській області). Основна форма власності на землю – спільна та корпоративна; фермерські господарства в кількості 45 тис. на площі 3-5 млн га (збільшення існуючого середовища розміру від 79 га до 90 га). Основна форма власності на землю – приватна; особисті селянські господарства громадян з ведення товарного сільськогосподарського виробництва у кількості 1,3-1,5 млн на площі 8-10 млн га (збільшення існуючого середнього розміру від 1,6 га до 6,4 га). Основна форма власності – приватна.
5. Формування інституціонального середовища (землевпорядно-правового та організаційно-управлінського) ринкового обігу (після випередженого здійснення заходів перших чотирьох напрямів) земельних ділянок власників земельних часток (паїв) як бази реалізації економічних, екологічних, соціальних та правових відносин власності на землю і інші природні ресурси, іпотечного кредитування та вдосконалення орендних відносин, зокрема: формування ринково-орієнтованого, екологічно-безпечного та соціально-направленого земельного устрою держави, суттєвого вдосконалення земельного, природоохоронного та господарського законодавства, зміна системи управління земельними та іншими природними ресурсами, відновлення системи планування розвитку землекористування, формування ринково-орієнтованої системи державного регулювання земельних відносин та адміністрування режиму землекористування тощо.
Реалізація цих напрямів розвитку земельних відносин неможлива без відновлення наукової землевпорядної школи, зокрема, повернення хоча б Київського інституту землеустрою до сфери управління Національної академії аграрних наук України із сфери управління Державного агентства земельних ресурсів України.
Слід відзначити, що земля знаходиться в основі збалансованого розвитку будь-якого суспільства. Визначення стратегічних напрямів розвитку земельних відносин у сфері управління земельними ресурсами є засобом, який приведе до досягнення мети – управління на вищому рівні. Таке управління, а також приватна власність на землю і гарантії власності, взаємопов’язані і разом узяті, формують основу сталого соціального та економічного розвитку. При цьому для України важливо визначити, що права на землю поширюються на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки, на висоту і глибину в розмірах, визнаних у європейських країнах і відносяться до всього майна, що тісно пов’язане із землею, а також те, що право власності на землю, вартість і використання землі взаємопов’язані.
Відповідно основними стратегічними напрямами розвитку земельних відносин в Україні мають бути:
1)формування режиму землекористування різних ієрархічних рівнів: національного, регіонального, територіальних громад, громадян та юридичних осіб;
2)удосконалення економічних, екологічних, соціальних і правових відносин на землю та інші природні ресурси у відповідності до режиму землекористування;
3)удосконалення державного земельного кадастру як базової основи системи гарантування прав власності на землю та інші природні ресурси;
4)формування стабільного землекористування сільськогосподарських підприємств, фермерських та селянських господарств, природоохоронного, рекреаційного та іншого призначення землекористування в розрізі територій територіальних громад (сільських, селищних рад)».

«Земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби – це ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються громадянам тільки в тимчасове користування (оренду) і повинні використовуватися виключно як сінокос чи пасовище.
Переводити такі діялнки в інші види сільськогосподарських угідь, до прикладу в ріллю чи багаторічні насадження, заборонено.
Такі земельні ділянки можуть надаватися громадянам, які утримують худобу (корів, кіз, овець тощо), або ж територіальній громаді для створення громадського пасовища.
Статтею Земельного кодексу України встановлено, що:
– Громадяни індивідуально можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби;
– Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Якщо в населеному пункті багато громадян тримає худобу, вони можуть звернутись до свого представницького органу – місцевої ради (сільської ради) з пропозицією щодо створення такого пасовища приймається сесією.
У випадку, якщо земельна ділянка для цих цілей може бути виділена в межах населеного пункту, місцева рада самостійно приймає про утворення на певній земельній ділянці громадського пасовища, визначає розмір плати з кожного громадянина, який має худобу (залежно від її кількості та виду).
Звертаємо увагу, що це не плата за землю. Також, територіальною громадою може бути обрано та затверджено місцевою радою відповідальну особу від власників худоби з метою впорядкування використання громадського пасовища.

У випадку розміщення земельної ділянки для створення громадського пасовища за межами населеного пункту, місцева рада має звернутися з відповідним клопотанням до Гребінківської районної державної адміністрації.
Така земельна ділянка передається у комунальну власність територіальної громади і може розглядатися як елемент розмежування земель державної і комунальної власності. За земельну ділянку громадського пасовища, яка знаходиться у власності територіальної громади і використовується для загального користування, ні земельний податок, ні орендна плата не сплачуються.
У випадку створення громадського пасовища на землях колективної власності, рішення щодо створення такого об’єкта та передачі відповідної земельної ділянки з колективної у комунальну власність мають прийняти загальні збори членів (їх уповноважених) колишнього КСП із затвердженням його сільською радою.
Після цього приймається рішення про створення громадського пасовища сесією сільської ради.
Землевпорядна документація та винесення меж земельної ділянки громадського пасовища як у межах населеного пункту, так і за його межами в натуру (на місцевості) має здіснюватися землевпорядною органзацією».

«Питання поновлення договору оренди землі регулюються статтею 33 Закону України “Про оренду землі”.
Відповідно до зазначеної вище статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі потрібні наступні документи:
лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі
проект додаткової угоди до договору оренди землі.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Нормами чинного законодавства України не передбачено порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки у випадку відсутності заперечень сторін, а лише визначено, що в цьому випадку договір підлягає поновленню.
Також слід мати на увазі, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:
власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);
уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов’язковому порядку.
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди».

«На виконання розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 20.10.2014 №Р-597/0-3-14 « Про упорядкування деяких питань щодо надання у користування на умовах оренди водних об’єктів, розташованих на території області» створено районну комісію з питань організації надання у користування на умовах оренди водних об’єктів, розташованих на землях державної власності на території Юр’ївського району.
Комісії надано завдання розробити Методичні рекомендації щодо надання у користування на умовах оренди водних об’єктів, розташованих на землях державної власності та території району, та їх використання з подальшим затвердженням голови ОДА.
Даним розпорядженням доводяться слідуючі роз’яснення:
1) Суб’єктам господарювання, які використовують водні об’єкти на підставі укладених до 01.07.2013 договорів оренди землі (без укладання договорів оренди водних об’єктів) або договорів оренди водних об’єктів (без укладення договорів оренди землі), необхідно забезпечити комплектність використання складових водного об’єкта згідно з вимогами чинного законодавства шляхом переукладання договору оренди відповідно до Типового договору;
2) Суб’єктам, що отримали рішення про надання у користування на умовах оренди водного об’єкта та/або земель водного фонду до 01.07.2013, але не уклала договір, необхідно доопрацювати документації згідно із вимогами чинного законодавства для послідуючого прийняття уповноваженим органом відповідного рішення та укладення договору оренди».

«Законодавством України передбачено систему пільг для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, зокрема, це стосується і надання земельних ділянок.
Відповідно до статті 12 (пункт 14) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються, серед інших, такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, за умови, що учасник бойових дій не скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та надав відповідний документ, що посвідчує його участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо).
Земельні ділянки можуть бути надані військовослужбовцям у власність у межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, а саме у таких розмірах:
для ведення садівництва — не більше 0,12 га;
для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га;
для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га;
для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара.
Відповідно до Земельного кодексу України , зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Розроблений проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом Держземагентства України, а у разі розташування земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій планується розташування об’єкта будівництва, — із структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.
Після погодження проекту землеустрою громадянину необхідно звернутися до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки та надання витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Процедуру державної реєстрації земельної ділянки встановлено пунктами 107-115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з статтями 125, 126 Кодексу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Разом з тим зазначаємо, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини четвертої цієї статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з Положенням про Державне агентство земельних ресурсів України Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області».

«Відповідно до п. 36.1. ст..36 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010року №2755- VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податковим обов’язком платника податку обчислити, задекларувати та\або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконання податкового обов’язку визначається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1. ст..38 ПКУ).
Водночас згідно з пп.. 37.3.2 а п 37.3 ст. 37 ПКУ підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є, зокрема, смерть фізичної особи.
Відповідно до п. 287.2 ст. 287 ПКУ фізичних осіб – платників земельного податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення – рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПКУ.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до почату того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником – починаючи з місця, в якому у нового власника виникло право власності.
Земельний податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення – рішення (п. 287.5 ст. 287 ПКУ).
Облік фізичних осіб – платників орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, нарахування відповідних сум орендної плати та строки їх сплати згідно з п.288.7 ст. 88 ПКУ визначається відповідно до вимог статтей 285-287 ПКУ.
Враховуючи зазначене, у разі смерті фізичної особи – платника плати за землю (земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної а комунальної власності) податковий обов’язок щодо сплати за землю (земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) припиняється з початку місяця в якому наступила смерть власника (землекористувача).
Спадкоємці фізичної особи, які у загальновстановленому порядку отримали право власності на земельну ділянку або скористалися своїм правом на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи – орендаря і оформили у загальновстановленому порядку договір оренди земельної ділянки державної та комунальної власності, з місця виникнення права власності або права користування земельною ділянкою сплачують плату за землю (п. 287.1 ст.287 ПКУ)».

«Державне агентство земельних ресурсів України розрахувало величину коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014 рік.
Земельне відомство інформує, що станом на 1 січня 2015 нормативну грошову оцінку земель за 2014 рік необхідно індексувати на коефіцієнт індексації, що дорівнює 1,249. Коефіцієнт розраховано виходячи з індексу споживчих цін за 2014 рік – 124,9% (відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України з врахуванням змін, внесених до пункту 289.2 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ).
Держземагентство також повідомляє, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 1996 рік – 1,703, 1997 рік – 1,059, 1998 рік – 1,006, 1999 рік – 1,127, 2000 рік – 1,182, 2001 рік – 1,02, 2005 рік – 1,035, 2007 рік – 1,028, 2008 рік – 1,152,2009 рік – 1,059, 2010 рік – 1,0, 2011 рік – 1,0, 2012 рік – 1,0, 2013 рік – 1,0, 2014 рік – 1,249. Кумулятивне значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель з 1995 року станом на 1 січня 2015 року становить 3,997 (нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалася)».
Зауваження стосовно підготовки відповіді на телефонограму Дніпропетровської ОДА від 16.01.2015 взяті до відома, в подальшому їх виконання буде якісним та своєчасним.

«На виконання листа Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області щодо дотримання умов Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», збільшення надходжень до бюджету та удосконалення окремих положень Податкового кодексу України, а також необхідністю реалізації заходів щодо економічного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат бюджету, та забезпечення соціальної підтримки громадян, виходячи з фінансових можливостей громадян, орендарям земельних ділянок необхідно звернутися до Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області ( м.Дніпропетровськ пр.Кірова,2) з заявою про поновлення договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності або внесення змін щодо розміру орендної плати ( від 3 %) від нормативної грошової оцінки з наданням наступних документів:
-копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина – копія документа, що посвідчує особу та копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності ( у разі наявності);
-витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
-витяг з Державного земельного кадастру:
-копія договору оренди землі, до якого будуть вноситись зміни.
-копія проекту додаткової угоди.
Для вирішення питання реєстрації права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке виникло на підставі договорів оренди землі, укладених з Юр’ївською районною державною адміністрацією, орендарям земельних ділянок, відповідно до ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» звернутися до Реєстраційної служби Юр’ївського управління юстиції, яке наділене повноваженнями щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

«Сівозміна полягає у чергуванні різних культур у часі й просторі та забезпечує більш сприятливі умови для загального росту і розвитку рослин, підвищення врожайності та якості врожаю без додаткових витрат на добрива, зрошення, обробіток посівів. Запровадження сівозмін також є гарантією раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. Водночас згідно із п. 18 Перехідних положень Земельного кодексу України на період до 1 січня 2015 року зазначені вимоги поширюються лише на тих власників та користувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більш як 100 га.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають: а) розміщення виробничих будівель і споруд; б) організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури; в) визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва; г) складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні; ґ) проектування полів сівозміни; д) розробку плану переходу до прийнятної сівозміни; е) перенесення у натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни. Порядок розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року передбачено запровадження нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, серед яких визначені й нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах у різних природно-сільськогосподарських регіонах. Такі нормативи встановлюються для досягнення високих і стабільних урожаїв та запобігання виснаженню і втраті родючості ґрунтів внаслідок ґрунтовтоми. Нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах визначають структуру посівних площ для різних природно- сільськогосподарських регіонів та перелік установлених культур для вирощування у цих регіонах.
Допустимі нормативи періодичності вирощування культури на одному і тому самому полі становлять:
– для озимих жита і ячменю, ячменю ярого, вівса, гречки — не менш ніж через один рік;
– для пшениці озимої, картоплі, проса — не менш ніж через два роки;
– для кукурудзи в сівозміні або на тимчасово виведеному із сівозміни полі — протягом двох-трьох років поспіль;
– для багаторічних бобових трав, зернобобових культур (крім люпину), буряків цукрових і кормових, ріпаку озимого і ярого — не менш ніж через три роки;
– для льону — не менш ніж через п’ять років;
– для люпину, капусти — не менш ніж через шість років;
– для соняшнику — не менш ніж через сім років;
– для лікарських рослин (залежно від біологічних властивостей) — один-десять років.
Невиконання вимог законодавства щодо дотримання сівозмін може мати своїм наслідком ґрунтовтому — порушення біоенергетичного режиму фунтів та різке зниження урожайності сільськогосподарських культур внаслідок їх беззмінного вирощування або частого повернення на попереднє поле сівозміни, що призводить до погіршення якісного стану ґрунтів, накопичення у ґрунтах специфічних хвороботворних мікроорганізмів та насіння бур’янів.
З метою створення належних правових гарантій охорони земель сільськогосподарського призначення у ст. 211 Земельного кодексу України передбачено юридичну відповідальність за використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Санкції за зазначені правопорушення визначені у ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до ч. 2 якої використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проте необхідно зазначити, що згадана норма Кодексу України про адміністративні правопорушення набирає чинності з 1 січня 2013 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» від 4 червня 2009 року зі змінами від 1 червня 2010 року».

«Статтею 170 Цивільного кодексу України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.2 ст.326 цього ж Кодексу).
До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рушенням районних державних адміністрацій (ст. 123 ЗКУ в редакції до 2013 року). З 2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Держземагентства України.
Враховуючи вищенаведене, з 1 січня 2013 року від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної влсності здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а, отже, районні державні адміністрації з 2013 року не наділенні такими повноваженнями.
З прийняттям закону, яким повноваження щодо розпорядження державними сільськогосподарськими землями перейшли від райдержадміністрації до Держземагентства та його територіальних органів, з 2013 року саме Держземагентством та його територіальні органи мають право приймати рішення та підписувати угоди про внесення змін або про розірвання договорів оренди державних земельних ділянок сільгосппризначення, які були укладені до 2013 року. Слід зауважити, що прийняття рішень про внесення змін до чинного договору оренди земельної ділянки щодо продовження його дії, зміни розміру орендної плати, припинення дії такого договору шляхом дострокового його розірвання тощо є не що інше, як розпорядження земельною ділянкою.
До речі, аналогічна ситуація вже існувала при набранні чинності Земельним кодексом України з 01.01.2002 року із укладенням додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, оформлених до 01.01.2002 року, та розірвання таких договорів. Так, згідно з п.3 Розділу Х Перехідних положень ЗКУ передбачено, що у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання цих земель за цим Кодексом.
Щодо поновлення чи пролонгації (продовження) дії договору зазначимо, що внести зміни можливо у чинний договір, а поновити можливо той договір, який вже припинив свою дію. Якщо мова йде про внесення змін до чинного договору оренди в частині продовження його дії, то при цьому внести зміни можна у будь-яку частину чинного договору шляхом укладання додоткової до нього угоди.
Порядок укладання додаткової угоди аналогічний порядку укладання самого договору. Після підписання додаткової угоди необхідно буде звернутися до державної реєстраційної служби із заявою про внесення змін до зареєстрованого раніше вашого права оренди в Державному реєстрі прав».

«Відповідно до частини першої статті 103 Земельного кодексу України
Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Разом з тим, зазначаємо, що згідно з частиною третьою статті 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Чпстиною другою статті 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельнимси ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Додатково повідомляємо, що відповідно до вимог статтей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу».

«Плата за землю, як встановлено пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу, є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки на земельні ділянки державної та комунальної власності – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу).
Відповідно до п. 228.1 ст.288 Податкового кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а ою’єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду (пункти 288.2, 288.3 ст.288 Податкового кодексу).
Як визначено ст. 8 Закону України «Про оренду землі», орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем в суборенду без зміни цільового призначення, якщо не передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повіджомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
При цьому умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Згідно з п. 288.6 ст.288 Податкового кодексу плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.
Враховуючи, що законодавством передбачено сплату плати за землю у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то юридична особа, яка орендує в органі місцевого самоврядування зщемельну ділянку та уклала з іншим суб’єктом господарювання договір суборенди на цю земельну ділянку, мплачує орендну плату за таку земельну ділянку та подає податкову декларацію відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки».

«Земельна ділянка під водним об’єктом для риборозведення належить до земель водного фонду (ст.58 Земельного кодексу). За рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування громадянам та юридичним особам із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди водойми для рибогосподарських потреб.
Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами визначений ст.116 Земельного кодексу.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до розділу ХIII Податкового кодексу, яким визначено ставки земельного податку залежно від місцезнаходження земель (у межах населених пунктів чи за їх межами), їх категорій та від провадження нормативної грошової оцінки.
Згідно з п.276.4 ст.276 Податкового кодексу податок за земельні ділянки в межах населених пунктів за водойми, які надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого за загальними ставками, встановленими для земель населених пунктів.
Щодо визначення розміру орендної плати за земельну ділянку, то слід зазначити таке.
З 01.04.2014 р. у зв’язку з прийняттям Закону №1166 внесено зміни до пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу та передбачено, що розмір орендної плати встановлюється в договорі, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Тому якщо в населеному пункті нормативна грошова оцінка встановлена, то розмір орендної плати буде розраховуватися за ставкою 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки».

«Гаражно-будівельний або автогаражний коооператив – це юридична особа, створена громадянами – членами цього кооперативу. Земельна ділянка виділяється для будівництва та обслуговування кооперативу як юридичній особі. Кооператив діє на підставі чинного законодавства та власного статуту, прийнятого членами цього кооперативу. У гаражно-будівельному кооперативі є майно, яке належить самому кооперативу як юридичній особі, та майно, яке належить членам цього кооперативу.
Статтею 41 Земельного кодексу України встановлено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішеням органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду в розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Також житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
Отже, якщо гаражно-будівельний кооператив зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства, він має законне право на отримання земельної ділянки у власність шляхом безоплатної її передачі відповідно до вищезазначеної статті Земельного кодексу – саме під будівництво та експлуатацію гаражів у межах існуючої земельної ділянки.
Статтею 182 Цивільного кодексу України закоріплена обов’язкова державна реєстрація права власності на нерухомість, обмежень цих прав, їх виникнення, переходу і припинення.
Більше того, згідно зі статтею 331 Цивільного еодексу України права на нерухоме майно, які пілягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації».

«Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (далі-Закон) оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону передбачено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування за певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотні умови договору зазначені у статті 15 Закону.
Згідно зі статтею 8 вищезазначеного Закону, орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у судоренду без зміни цільового призначення, якщо не передбачено договором оренди або за письмоваою згодою орендодавця.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із:
-земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
-земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності;
-земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни – члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки паю.
Відповідно до частини 3 та 5 статті Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Громадянам України – членам фермерського господарства передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) членам сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідно ради.
Отже, члени фермерського господарства не мають права на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю), що використовуються фермерським господарством на умовах суборенди.
Щодо компетенції передачі безоплатно у приватну власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) членам фермерського господарства із земель державної власності, то, враховуючи частину 4 статті 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держземагентства в області, Головне управління в області з 01.01.2013 року передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб у межах області. Тобто, у райдержадміністраціях ці функції щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності з 01.01.2013 року відсутні».

«Відповідно до ч.4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Ця норма без змін діє з 2002 року, а, отже, і рішення про передачу у власність земельних ділянок сільською радою прийнято з порушенням цієї норми.
Отже, щоб отримати земельні ділянки у власність та зареєструвати це право за собою в Державному реєстрі прав на нерухоме майно необхідно спочатку привести у відповідність:
1.Заяву про передачу у приватну власність земельних ділянок. При цьому бажано на кожну земельну ділянку подавати окремо заяву.
2.Технічну документацію. Якщо на кожну земельну ділянку виготовлена окрема технічна документація – для отримання у власність ділянки нову документацію розробляти не обов’язково. Якщо ж технічна документація була виготовлена одна на всі ділянки, необхідно її переробити. При цьому звертаємо увагу на те, що землевпорядна організація відповідно до вимог чинного законодавства ( у тому числі і наказу Держкомзему №325 2009 року) повинна була відразу виготовляти на кожну ділянку окрему технічну документацію.
3.Рішення сільської ради. У ньому має бути зазначено, що рада безкоштовно передає у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) і земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (згідно із площею, зазначеною у заяві). Крім того, у рішенні ради мають бути зазначені кадастрові номери ділянок.
Враховуючи зазначене, відмова територіального органу земельних ресурсів у видачі витягу з Державного земельного кадастру буде законною».

«Виявлення, облік та використання земель історико-культурного призначення регулюються Земельним кодексом України та законами України «Про природно-заповідний фонд» (ст.7) і «Про охорону культурної спадщини».
Землі історико-культурного призначення – одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «д» ст.19 ЗК). До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:
а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні цивільні та військові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;
б) городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянок історико-культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;
в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного задчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
Статус та правовий режим цих земель визначається Земельним кодексом України, законами України «Про природно-заповідний фонд» від (ст.7) та «Про охорону культурної спадщини».
Земельні території пам’яток, охоронних зон, музеїв-заповідників, археологічних та інших охоронюваних об’єктів належать до земель історико-культурного призначення і включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (ст.34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Об’єкти історико-культурного призначення незалежно від форм власності відповідно до їх антропологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категоріями національного та місцевого значення пам’ятки. Порядок визначення категорій пам’яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після занесення до реєстру на об’єкт культурної спадщини та всі його складові елементи поширюється правовий статус пам’ятки.
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає особливості здійснення права власності на такі землі залежно від об’єктів культурної спадщини, що визнані пам’ятками. Так, усі пам’ятки археології як на поверхні, так і під водою незалежно від форм власності на землю чи водного об’єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається ЗК України (статті 20, 92-97, 116-126, 150 та ін.), Законом «Про охорону культурної спадщини» (статті 24-26, 34-37), постановами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.
Землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випадків, визначених ч.2 ст.150 ЗК України.
А у зазначеній статті Земельного кодексу, зокрема, йдеться про те, що припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом її вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України».

«Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються софрмованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.
Відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовоми знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 р. №376, межі земельних ділянок, що виділяються власникам земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), які будуть використовуватись їх власниками самостійно, закріплюються межовими знаками кожна окремо».

«Питання обміну пайовими землями має півні особливості. Пайові земельні ділянки виділяються в натурі (на місцевості) за заявами їх власникам з двома цільовими призначеннями:
-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
-для ведення особистого селянського господарства.
Однак, усі земельні ділянки, які виділяються власникам паїв в натурі, незалежно від цільового призначення, зазначеного в державних актах на право власності на земельну ділянку, підпадають під дію мораторію, встановленого пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України. Цим пунктом заборонено будь-яке відчуження зазначених земельних ділянок, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Отже, підмораторні земельні ділянки дозволено обмінювати на інші земельні ділянки.
Є випадки, коли до обміну пропонуються підмораторні земельні ділянки однакового або різного цільового призначення в межах одного поля, рвайону або в різних областях. Це може бути пов’язано із:
– зміною місйя проживання;
– необхідністю об’єднання двох земельниз ділянок у межах одного поля, коли громадяни – власники таких ділянок бажають спільно їх використовувати або перебувають у сімейних чи родинних відносинах, і власник сусідньої ділянки згоден на обмін;
– іншими обставинами.
Для укладання договору міни сторонами – власникам земельних ділянок необхідно подати нотаріусу документи, що посвідчують особу та правовстановлюючі документи на земельні ділянки. Такими документами є:
-державний акт на право власності на земельну ділянку (до 2013 року);
-свідоцтво про право власності на земельну ділянку з 2013 року);
-угода, за якою набуто у власність земельну ділянку з долученим до неї державним актом відчужувача з відмітками про перехід права власності (до 2013 року) або витягом з Державного реєстру прав (з 2013 року);
-свідоцтво про право на спадщину з долученим до нього державним актом спадкодавця з відмітками про перехід права власності (до 2013 року) або витягом з Державного реєстру прав (з 2013 року).
Земельні ділянки, які є предметом обміну, на час укладання договору міни мають бути зареєстровані у Державному земельному кадастрі. Підтвердженням їх реєстрації є відповідні витяги з земельного кадастру. Ці витяги також мають бути надані нотаріусу. Якщо ж земельні ділянки не зареєстровані в Державному земельному кадастрі, то спочатку необхідно замовити технічну документацію зі встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за якою ділянка буде зареєстрована в цьому кадастрі. Підтвердження державної реєстрації буде витяг з Державного земельного кадстру.
Також для укладання договору міни нотаріусу необхідно надати нормативну грошову оцінку кожної земельної ділянки. Така оцінка може міститися у витязі з Державного земельного кадастру або бути окремо у вигляді витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Слід нагадати, що відповідно до Закону України «Про оцінку земель» при міні, даруванні та спадкуванні земельних ділянок застосовується їх нормативна грошова оцінка.
Земельні ділянки можуть мати неоднакову вартість, а, отже, договором міни може передбачатися обмін ділянки з доплатою, що обов’язково відображається у договорі міни.
Після підписання сторонами договору міни, нотаріус спочатку реєструє в Державному реєстрі прав право власності громадян на земельні ділянки, що обмінюються, посвідчує договір та реєструє право власності на ці ділянки вже за новими власниками».

«Згідно зі статтею 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Тобто, село і селище не ототожнюються, а визначаються як окремі самостійні адміністративно-територіальні одиниці.
Селище – це, як правило, населений пункт, розташований при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах із переробки сільськогосподарської продукції тощо.
Село ж є найдрібнішою адміністративно-територіальною одиницею України. Ним вважається населений пункт зі сталим складом жителів, зайнятих здебільшого сільсьеим господарством, рідше – народними промислами або санаторно-курортною справою.
Земельним кодексом України теж ці адміністративно-територіальні одиниці не ототожнюються. Зокрема, статтею121 визначено різну норму площ безоплатно передачі земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), а саме: для села-не більше 0,25 га, а для селища-не більше 0,15 га. І саме, дотримуючись норм чинного законодавства, в селищах громадяни не можуть приватизувати присадибну земельну ділянку більшого за 0,15 га розміру».

«З 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються, а, отже, помилку в самому державному акті, який був виданий раніше, виправити неможливо. Разом з тим, оскільки з 2013 року для підтвердження виникнення права власності на земельну ділянку необхідно це право зареєструвати в Державному реєстрі прав, таку реєстрацію бажано робити вже із виправленою помилкою.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» виправлення технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру, яка була допущена не з вини органу, що здійснює його ведення, здійснюється за плату, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах.
Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.
Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватись такоє на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» теж регулюється питання виправлення помилок. Зокрема, згідно з пунктами 24, 138-140 цього Порядку встановлено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та цього Порядку.
Помилками у Державному земельному кадастрі є:
1)технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру;
2)технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру ( в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру);
3)помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель (в тому числі виявлена після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про інші об’єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 1 січня 2013 р. до Державного фонду документації із землеустрою);
4)помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадас тру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії.
У разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної чи іншої помилки) заінтересована особа письмово повідомляє про це за формою згідно з додатком 29 територіальному органові Держземагентства у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки.
У повідомленні викладається суть виявлених помилок.
До повідомлення додаються документи, що містять зазначені у повідомленні технічні помилки та документи, що підтверджують такі помилки і містять правильну редакцію відповідних відомостей.
Повідомлення разом з доданими до нього документами подається заінтересованою особою особисто або надсилається рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Повідомлення про виявлення технічних помилок обліковується шляхом їх реєстрації у Державному земельному кадастрі з присвоєнням їм реєстраційного номера, фіксацією дати їх реєстрації та створенням їх електронних копій за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Отже, треба звертатися спочатку до територіального органу Держземагентства та подати заяву про виправлення помилки згідно із додатком №12 до Порядку. До заяви, крім обов’язкових документів, додається рішення виконкому міської ради про правильні дані. Після внесення змін до Державного земельного кадастру та отримання витягу вже із виправленими даними необхідно буде звернутися до Державної реєстраційної служби та зареєструвати своє право власності на земельну ділянку.
У випадку відмови у виправленні помилки маєте право звернутися до суду».

«Відповідно до Цивільного кодексу України, спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це майно.
З 2013 року змінився порядок набуття у власність земельної ділянки, зокрема, державні акти вже не видаються, а право власності має бути зареєстроване у Державноме реєстрі речових прав. На жаль, досі не внесено відповідних змін до Земельного кодексу України, в тому числі і до пункту 1 Перехідних положень. Тому узаконити такі ділянки спадкоємцям, окрім як за рішенням суду, не можна.
Іноді спадкоємці звертаються до ради щодо припинення права власності на земельну ділянку громадянина у зв’язку з його смертю.
У цьому випадку рада, приймаючи таке рішення, має право в подальшому передати цю ділянку іншій особі за її заявою.
Також слід зауважити, що відповідно до статті 1273 Цивільного кодексу України спадкоємець (спадкоємці) можуть відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього ж Кодексу (шість місяців). Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини (останнє місце проживання спадкоємця). Тобто, протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця його спадкоємці мають право на відмову від спадщини.
Крім того, відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом усунення їхь від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливі одного року з часу відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини і в подальшому майно та земельна ділянка можуть бути передані іншим особам».

«Порядок видачі дублікатів документів, посвідчених абовиданих нотаріусами, регулюється статтями 8, 34, 53 Закону України «Про нотаріат» та главою 22 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 22 лютого 2012 року за №282/20595.
Так, у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом за письмовою заявою фізичної та юридичної особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, видається дублікат втраченого документа.
Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом, дублікат втраченого документа видається нотаріусом (стаття 53 Закону України «Про нотаріат»).
Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення юридичної сили такого документа, у випадку неможливості використання останнього з певних причин.
Вказана дія не має наслідком виникнення, переходу чи припинення прав на нерухоме майно, оскільки такі права вже були набуті під час вчинення нотаріальної дії, в результаті якої був посвідчений документ, дублікат якого видається.
Тобто, відповідно до законодавства у сфері державної реєстрації прав державна реєстрація прав на нерухоме майно проводиться на підставі виданого дубліката документа, а не у зв’язку його видачею.
Речові права на нерухоме майно, виникнення яких посвідчені дублікатом документа, підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Зокрема, у разі видачі дубліката договору купівлі-продажу житлового будинку, квартири тощо, права на такі об’єкти підлягають державній реєстрації в органах державної реєстрації прав, звісно, якщо вони ще не були зареєстровані.
У зв’язку із вказаним, для проведення державної реєстраціїправ на підставі дубліката документа, який був виданий нотаріусом, заінтересованій особі необхідно звертатися із відповідною заявою до органів державної реєстраціїправ зав місцем розташування нерухомого майна».

«На сьогоднішній день справляння плати за землю в Україні законодавчо регулюється Земельним кодексом України, Податковим кодексом України (ПКУ), Законом України “Про оренду землі”.
Для фізичних осіб передбачено низку пільг щодо сплати земельного податку. Зокрема, згідно зі ст. 281 ПКУ від сплати земельного податку звільняються:
– інваліди першої і другої групи;
– фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;
– пенсіонери (за віком);
– ветерани війни та особи, на яких поширюється дія закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
– фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Якщо право на пільгу у платника виникло протягом року, то він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло таке право. Таке право підтверджується відповідними документами (пред’являється пенсійне посвідчення тощо). У разі втрати права на пільгу протягом року податок слід сплатити, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому втрачено таке право.
Якщо платники податків, користуючись пільгами щодо земельного податку, здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, то податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.
Пільги щодо орендної плати за землю державної та комунальної форми власності законодавством не передбачені.
Пільгове звільнення від сплати податку поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:
1. Для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 га;
2. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах – не більше 0,25 га, в місті – не більше 0,10 га;
3. Для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 га;
4. Для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 га;
5. Для ведення садівництва – не більше 0,12 га».

«Насамперед, статтею 79 Земельного кодексу України визначається зем ельна ділянка як об’єкт права власності, а саме:
Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Підземні переходи, підземні станції метрополітену, вироблені соляні шахти тощо є не чим іншим, як підземним простором, який у всьому світі використовується під розміщення різноманітних споруд, у тому числі і магазинчиків. При цьому використання підземного простору не ототожнюється з використанням земельної ділянки, а, отже, потребує інших підходів.
Так, наказом Мінрегіонбуду від 21.10.2011 №244, зареєстрованого в Мін’юсті 22 листопада 2011 р. за №1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Згідно з цим Порядком для розміщення тимчасової споруди (ТС) необхідно розробити паспорт її прив’язки. Пасвпорт прив’язки ТС – комплекс документів, у чких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.
Однак, слід пам’ятати, що для цілей згаданого Порядку тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності – одноповерхнева споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Жодних землевпорядних документів для розміщення магазину (ТС) у підземному просторі вигогтовляти не потрібно.
Щодо третьої частини статті 79, в якій ідеться про те, що право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд, – не має жодних заперечень. Разом з тим слід пам’ятати, що ця норма стосується об’єктів, які плануються розмістити на земельній ділянці, але технологічно вони розміщатимуться не тільки на самій поверхні, а й над ділянкою і під нею, наприклад, двоповерхневий будинок з підвалом, погребом тощо».

«Згідно з частиною 1 статті 1298 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За наявності укладеного договору оренди земельної ділянки смерть орендодавця-власника такої ділянки не звільняє орендаря від обов’язку сплати орендної плати.
Згідно з частиною 1 статті 537 Кодексу боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальні контори, зокрема, в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання.
Тобто, у разі смерті орендодавця до моменту звернення спадкоємців до орендаря щодо сплати орендної плати орендар має право внести грошові суми в депозит нотаріуса для подальшої їх передачі спадкоємцям такого кредитора-орендодавця.
Відповідно до п.287.1. статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Враховуючи норми статті31 Закону України «Про оренду землі», не передбачено припинення договору оренди у разі смерті орендодавця земельної ділянки.
З метою своєчасного надходження коштів від плати за землю необхідно внести до договору оренди земельної ділянки шляхом укладення додаткової угоди та замінити орендодавця земельної ділянки.
Зміни умов договору здійснюються відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі».

«Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно зі статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без її знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай).
Згідно з Указом Президента України від 03.12.1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено, що під час укладання договорів оренди земельних часток (паїв) необхідно виходити з того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом , що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.
Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 №119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).
Типовий договір оренди земельної частки (паю), затверджений наказом Держкомзему України від 17 січнгя 2000 №5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 за № 101/4322.
Отже, тільки після виділення земельної частки (паю) в натурі на (місцевості), земельна частка (пай) набуде статусу земельної ділянки і це буде підставою для укладення договору оренди на земельну ділянку, а не на земельну частку (пай), і тоді компенсація щодо державної реєстрації прав буде здійснюватися територіальним органом державної реєстраційної служби».

«Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з дня її відкриття (ст..1270 Цивільного кодексу України – далі ЦКУ). Днем відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця.
При цьому у визначений шестимісячний термін спадкоємцю необхідно особисто подати заяву нотаріусу на прийняття спадщини. Слід звернути увагу на те, що заяву про прийняття спадщини подає тільки той спадкоємець, який бажає її прийняти, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем.Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також малолітня, неповнолітня, недієздатна особа та особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони не відмовилися від неї в установленому порядку (ст..1268 ЦКУ). Крім того, нагадаю, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.
Якщо серед майна, яке успадковується, є земельна ділянка товарного сільськогосподарського виробництва, яка була передана спадкодавцем в оренду і строк договору не закінчився, орендар продовжує використовувати таку земельну ділянку.
Згідно зі статтею 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Таким чином, орендар користується земельною ділянкою, яка успадковується, однак орендну плату він має вже сплачувати спадкоємцю ( спадкоємцям) за наявності у них свідоцтва про право на спадщину, де зазначена земельна ділянка, що орендується, або ж за наявності виданого на ім’я спадкоємця (спадкоємців) державного акта на право власності на таку земельну ділянку. До видачі свідоцтва про право на спадщину або отримання спадкоємцем (спадкоємцями) державного акта на право власності на земельну ділянку орендна плата має зберігатися на депозитному рахунку.
Якщо спадкоємцем земельної ділянки товарного сільськогосподарського виробництва є іноземець, орендна плата за користування орендованою земельною ділянкою сплачується йому за весь період, допоки він відповідно до частини четвертої статті 81 не відчужить успадковану земельну ділянку. При цьому такий термін може становити:
-період від часу відкриття спадщини до отримання свідоцтва про право на спадщину;
-період від часу отримання свідоцтва про право на спадщину до часу реєстрації такого право органами земельних ресурсів ( з 2013 року – державною реєстраційною службою);
-період з дня реєстрації права і відчуження земельної ділянки».

«Відповідно до вимог ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Перехід відумерлої спадщини територіальної громади здійснюється лише на підставі судового рішення. До визнання спадщини відумерлою майно описується і охороняється відповідно до закону. Заходи щодо охорони майна вживаються нотаріусом за місцем відкриття спадщини, а у населених пунктах, де немає нотаріуса — відповідним органом місцевого самоврядування (селищні, сільські ради).
На відміну від названої статті чинного ЦК України, відповідно до ст. 555 ЦК УРСР (1963 р.), який діяв до 01.01.2004 проводився перехід спадкового майна до держави на тих самих підставах, але без судового рішення. Це мало істотні недоліки. На сьогоднішній день дане питання вирішується тільки у судовому порядку, і у суді повинно бути доведено, що спадкоємці відмовились від прийняття спадщини, не прийняли її, відсутні спадкоємці за законом або за заповітом, або вони усунуті від спадкування.
Нині норми чинного законодавства не передбачають видачу Свідоцтва про право на спадщину територіальній громаді. Рішення суду є єдиною підставою переходу майна у комунальну власність громади. Отже, територіальна громада набуває права власності на відумерле майно не в порядку права на спадкування, а на підставі судового рішення, яким воно визнано відумерлим.
Право на подання заяви про визнання спадщини відумерлою має орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо місце проживання не відоме, то за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини. За відсутності нерухомого майна — за місцезнаходженням основної частини рухомого майна. Так, наприклад, якщо будинок знаходиться у Корабельному районі м. Миколаєва – до суду має право звернутись Корабельна районна адміністрація виконкому Миколаївської міської ради.
Варто нагадати, що під поняттям «майно» вважається окрема річ, сукупність речей а також майнові права та обов’язки. У разі переходу відумерлого майна до органу самоврядування воно набуває статусу комунальної власності.
Слід зазначити, що у даному випадку це не є спадкуванням територіальною громадою майна. Спадкування територіальною громадою або державою майна відбувається, якщо спадкодавець заповість їм своє майно (повністю чи частково) в установленому порядку. Внаслідок заповіту держава або територіальна громада набуває прав спадкоємця. Прийняття ними спадщини здійснюється на загальних підставах з дотриманням процедури подання заяви до нотаріальної контори та строків прийняття спадщини.
Враховуючи особливе положення держаних або територіальних органів самоврядування, вони не мають права відмовитись від спадщини на користь іншої особи. Отже, перехід у власність до зазначених органів речових прав (майна) у таких випадках оформлюється через нотаріальну контору видачею Свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
У разі включення спадкодавцем до заповіту частки майна, успадкованої фізичною особою, інша частка за рішенням суду як відумерле майно може перейти до відповідної місцевої територіальної громади.
Заява про визнання спадщини відумерлою розглядається в порядку окремого провадження, відповідно до вимог статей 235, 274-278 ЦПК України.
Заява про визнання спадщини відумерлою подається лише після спливу одного року з дня смерті спадкодавця або з дня оголошення судом його померлим відповідно до вимог ч. З ст. 46 ЦК України. Настання смерті спадкодавця має бути підтверджене свідоцтвом про смерть (актовим записом РАЦС) або судовим рішенням.
Перехід відумерлого майна у комунальну власність надає право територіальній громаді на повне розпорядження ним. Відповідно до закону таке майно може залежно від його призначення бути передане в користування іншим особам, в оренду, відчужене (продане) тощо. Водночас набуття права власності зобов’язує територіальну громаду нести цивільно-правову відповідальність за борги спадкодавця.
Згідно із ч. 4 ст. 1277 ЦК України відповідний орган місцевого самоврядування зобов’язаний задовольнити вимоги кредиторів, що заявлені в установленому законом порядку. Зокрема, цей орган територіальної громади має відшкодувати майнову шкоду (збитки), завдані спадкодавцю за його життя, а також відшкодувати моральну шкоду. Відшкодування якої переходить як обов’язок перед потерпілим лише за умови, якщо шкода (моральна) була присуджена спадкодавцю до його смерті.
Власник відумерлої спадщини тим часом, зобов’язаний сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню), якщо вона була стягнена судом за його життя і не відшкодовувалася. Відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої спадкодавцю, може бути лише у межах вартості спадкового майна, яке за судовим рішенням як відмерле майно перейшло у комунальну власність. Розмір відшкодування може бути зменшеним за позовом органу місцевого самоврядування, якщо її вартість виявиться непомірно великою, порівняно із загальною вартістю відумерлого майна.
Визнання відумерлим спадкового майна, якщо воно знаходиться за кордоном, але належало померлому громадянину України є складним.
На практиці виникають труднощі з питанням належності відумерлого майна за кордоном, якщо його власником є громадянин України. За цих обставин враховується положення міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Зокрема, згідно зі ст. 49 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаною країнами СНД 7 жовтня 2002 р., перехід відумерлого майна до держави, громадянином якої був померлий, поширюється лише на його рухоме майно. Якщо відумерле майно є нерухомим (квартира, будівлі тощо), воно переходить у власність країни за місцезнаходженням такого майна в порядку, встановленому законодавством цієї держави.
Охорона спадкового (відумерлого) майна здійснюється на загальних підставах відповідно до статей 1283-1284 ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
У разі наявності відомостей про відсутність спадкоємців нотаріус за зверненням територіальної громади або за своєю ініціативою, вживає заходів до охорони спадкового майна. Отже, за місцем відкриття спадщини нотаріус проводить опис спадщини, про що складає акт опису, до якого включається усе майно, що знаходиться в квартирі, будинку, іншому приміщенні. Якщо при описі надходять заяви заінтересованих осіб про належність їм окремих речей, цінностей, нотаріус має робити запис про це в акті опису і роз’яснити про їх право звернутися до суду про виключення такого майна із опису.
У населених пунктах, у яких немає нотаріуса, заходи щодо охорони спадкового майна вживають органи місцевого самоврядування. Гроші та цінні папери здаються в депозит нотаріуса. Якщо у складі спадкового майна є золоті вироби, срібло, інші дорогоцінні вироби, метали, а також акції, векселі, облігації, депозитні сертифікати, боргові розписки, акредитиви тощо, нотаріус, на прохання заінтересованих осіб, здає на зберігання до установи банку.
У разі наявності у померлого цінних рукописів, літературних праць тощо, які мають наукове або історичне значення, нотаріус за окремим описом здає на зберігання до відповідних установ, музеїв, інших місць можливого зберігання, або опечатує і повідомляє орган територіальної громади про необхідність зберігання документів до прийняття судового рішення про відумерлість спадщини.
Включені нотаріусом до опису спадкового майна зброя, боєприпаси, вибухові речовини, засоби самооборони (газові та гумові пістолети тощо) передаються до органів МВС.
У разі потреби догляду за майном чи утримання його в належному стані (квартира, будинок тощо) нотаріус за заявою місцевого територіального органу (за відсутності спадкоємців) укладає договір на управління спадщиною, який діє до прийняття судом рішення про визнання спадщини відумерлою або до скасувальної обставини, що припиняє дію договору (ч. 2 ст. 212 ЦК України).
Договір на управління спадщиною може бути припиненим у разі подання заяви спадкоємців про прийняття спадщини, постанови судового рішення про визнання за фізичною особою права на спадщину, про визначення додатного строку для прийняття спадщини, відмови суду у визнанні спадщини відумерлою. Договір на управління спадщиною може бути також припиненим, якщо нотаріусом буде прийняте рішення про вжиття заходів до охорони спадкового майна, або відповідний орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, там, де немає нотаріуса, візьме на себе обов’язок щодо охорони такого майна».

«Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порґдок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використанння за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку (а з 2013 року-свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку), про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
Отже, в договорі оренди, укладеному між орендарем та райдержадміністрацією як на невитребуваний пай, обов’язково мало зазначитися, що даний договір, навіть укладений на багато років, діє до моменту отримання власниками паю або їх спадкоємцями державних актів на право власності на земельну ділянку. У день отримання державних актів необхідно було звернутися насамперед до орендаря щодо припинення дії договору оренди та подати відповідне клопотання до Держземагентства України (до 2013 року), оскільки реєстрація договору оренди невитребуваної земельної ділянки до 2013 року проводилася саме цим органом.
Із 2013 року договори оренди не реєструються, а реєструється право оренди, яке виникає при укладенні такого договору між власником земельної ділянки (орендодавцем) та користувачем (орендарем). З дня реєстрації права оренди за фермерським господарством єдиним законним користувачем земельної ділянки є це фермерське господарство. З метою вилучення земельної ділянки з незаконного користування і власники і фермерське господарство як законний орендар мають право звернутися до територіального органу Держсільгоспінспекції щодо незаконного використання земельної ділянки або до суду».

«Відповідно до вимог пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідної районної, міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною 11 статті 118 Земельного кодексу України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до вимог Закону України „Про місцеве самоврядування України” відмова у передачі земельної ділянки повинна бути оформлена у формі відповідного рішення».

«Загальний порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) визначений частиною першою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).
Так, державна реєстрація прав проводися в такому порядку:
1.прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав, реєстрація заяви;
2.встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та\або їх обтяжень;
3.прийняття рішення про державну реєстрацію прав, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4.внесення записів до Держреєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав);
5.видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6.надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та\або їх обтяження.
Згідно з частиною першою статті 19 державна реєстрація правпроводиться на підставі, зокрема свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.
Перелік випадків, за наявності яких видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав, визначено статтею 18 Закону.
Тобто Законом передбачено, що державна реєстрація пав проводиться на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності.
Особливості державної реєстрації прав на підстав свідоцтва про право власності на нерухоме майно визначається Порядком державної реєстрації на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 (далі – Порядок), пунктом 42 якого передбачено, що державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі – державний реєстратор) у встановлених законом випадках за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на підставі якого проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 16 Порядку державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію тадокументів, необхідних для її проведення.
Відповідно до пункту 35 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011року №1141 (далі – Порядок ведення), державний реєстратор за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію та їх обтяжень оформляє свідоцтво про право власності на нерухоме майно, якому присвоюється індексний номер, фіксується дата та час його формування.
З аналізу наведених норм Закону, Порядку та Порядку ведення вбачається, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі документів, визначених у статті 19 Закону, у тому числі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке оформлює за результатом розгляду заяви та доданих до неї документів, тобто перед прийняттям відповідного рішення.
При цьому, відповідно до ст. 26 Закону та п.16 Порядку ведення на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор відкриває розділ Державного реєстру прав та \або вносить записи до Державного реєстру прав, а не видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Звісно ж, що для споживача реєстраційних послуг, тобто власника нерухомого майна, результатом проведення відповідних реєстраційних дій державним реєстратором є видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру права про зареєстровані право та/або їх обтяження, що і знайшло своє відображення у підпунктах 5 та 6 частини першої статті 15 Закону».

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Водночас земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частини перші статтей 79 та 79 Земельного кодексу України відповідно).
На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.
Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об’єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація проводиться відповідною районною державною адміністрацією.
Відповідно до абзацу першого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни – власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.
Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельно частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 №119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

«1 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», яким внесено зміни до Земельного кодексу України.
Так, частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або користування для всіх потреб.Підпунктом «б» пунктом 15 «Перехідних полдожень» Земельного кодексу України встановлено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
За договором міни кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем того товару, який він одержує взамін (ст. 715 Цивільного кодексу України). Акцентуємо увагу на тому, що предметом будь-якої угоди, у тому числі і договору міни може бути тільки земельна ділянка, а не її частина.
Практично це означає, якщо власник не планує міняти всю земельну ділянку, а лише 1,070 га, які не придатні для сільськогосподарського виробництва, та йому необхідно буде замовити розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки ( ст. 56 Закону України «Про землеустрій»), потім на її основі територіальний орган земельних ресурсів, за заявою власника, зможе зареєструвати у Державному земельному кадастрі відповідно дві земельні ділянки (кожній ділянці буде присвоєно свій кадастровий номер), далі право власності на земельні ділянки обов’язково необхідно зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.Після цього документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, буде витяг із зазначеного реєстру.Тобто, обміняти можна або всю земельну ділянку, або поділити її на частини, які в подальшому будуть сформовані в окремі земельні ділянки.
Таким чином, власник земельної ділянки може звернутися із пропозицією до територіального органу Держземагентства (як органу, який має повноваження передавати земельні діляни сільськогосподарського призначення. За результатами розгляду такої пропозиції, територіальний орган Держземагентства може прийняти рішення про надання згоди на укладення договору міни земельних ділянок. У випадку відмовитериторіального органу Держземагентства на обмін земельних ділянок, власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення має право звернутись із пропозицією про обмін до будь-якого іншого власника земельних ділянок комунальної чи приватної власності».

«Частина друга статті 134 Земельного кодексу України (далі ЗКУ) встановлює винятки із загального правила. Так, відповідно до абзацу п’ятнадцятого частини другої статті 134 ЗКУ не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.Враховуючи, що земельна ділянка призначається саме для здійснення добудови до квартири, яка належить громадянину (житлове будівництво), право оренди земельної ділянки не підлягає продажу на конкретних засадах. Разом з тим, після закінчення будівництва доцільно орендовану земельну ділянку об’єднати із земельною ділянкою, на якій розміщений будинок, щоб надалі не мати проблем з експлуатацією квартири, яка буде розміщена на різних земельних ділянках, а також на випадок можливого відчуження цього помешкання».

«1.Щодо земель державної і комунальної власності
Якщо земельну ділянку формують із земель запасу (визначають цільове призначення, площу, кадастровий номер та встановлюють межі), то її формування і реєстрація в державному земельному кадастрі здійснюється на підставі розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, беручи до уваги норми статті 123 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки можуть розроблятися землевпорядними організаціями як за замовленням цих органів (земельні аукціони), так і за замовленням зацікавлених осіб (у випадках, передбачених частиною другою статті 134 Земельного кодексу).
Так, згідно з частиною першою статті 123:
«Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставіпроектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
– надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
– формування нових земельних ділянок.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою».
У випадку, якщо земельна ділянка раніше надана у користування, і, наприклад, необхідно внести зміни до чинного договору оренди земельної ділянки, то користувач має здійснити таке. Пересвідчитися, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі. Для цього необхідно звернутися до територіального органу земельних ресурсів. Якщо земельна ділянка в земельному кадастрі зареєстрована, територіальний орган земельних ресурсів надасть витяг. Якщо земельна ділянка не зареєстрована, необхідно спочатку звернутися до землевпорядної організації та замовити технічну документацію зі встановленням (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після реєстрації земельної ділянки в земельному кадастрі, необхідно звернутися до Державної реєстраційної служби, щоб зареєструвати спочатку право власності держави або територіальної громади, а потім право оренди згідно з раніше укладеним договором. Внесення змін до договору здійснюється після виконання всіх перерахованих дій.

2. Щодо земель приватної власності
На жаль, не всі земельні ділянки, які вже передані у власність громадянам або юридичним особам, зареєстровані у Державному земельному кадастрі. Це не означає, що такі власники втратили своє право власності на землю, однак, за чинним законодавством земельна ділянка має бути зареєстрована в Державному земельному кадастрі, а право на неї – в державному реєстрі прав.Аби зареєструвати земельну ділянку, право на яку виникло раніше, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», необхідно звернутися до землевпорядної організації та замовити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).Розробка такої документації дасть змогу територіальному органу земельних ресурсів зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та присвоїти їй кадастровий номер. Після реєстрації земельної в земельному кадастрі, її власник має звернутися до Державної реєстраційної служби із заявою щодо реєстрації його права власності на земельну ділянку.

3.При переході права власності або права користування до іншої особи
За наявності у власників державних актів на право власності на ці ділянки, виданих раніше з цього року вони не зможуть відчужити свої ділянки, оскільки спершу необхідно зареєструвати своє право власності в державному реєстрі прав, потім укласти договір і його нотаріально посвідчити. За умови, що земельна ділянка вже зареєстрована в Державному земельному кадастрі, нотаріус, до якого звернулися продавець і покупець, має право зареєструвати права продавця у державному реєстрі прав самостійно, оскільки Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень» державні і приватні нотаріуси прирівняні до державних реєстраторів прав та наділені цими повноваженнями.Якщо земельна ділянка вже зареєстрована в Державному земельному кадастрі, перехід права власності на неї не потребує в подальшому розробки будь – яких землевпорядних проектів».

«Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно із частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» (далі-Закон) передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Відповідно до статті 6 Закону право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Таким чином, обов’язок орендаря земельної ділянки щодо виплати орендної плати за використання земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації договору оренди землі.
Також слід зазначити, згідно із статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договору оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
Тобто, з урахуванням повноважень щодо передачі в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), орендна плата за їх використання на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку надходить тому органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, який при йняв рішення про надання земельної частки (паю) в оренду.
Разом з тим, відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, астановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів».

«До 1 січня 2013 року при оформленні прав на землю необхідно було розробляти або проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або технічну документацію зі складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. З нового року такий вид землевпорядної документації як технічна документація зі складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (далі – технічна документація), із Закону «Про землеустрій» виключена. Яку землевпорядну документацію необхідно виготовляти, коли земельну ділянку передають у власність або надають у користування?» Згадаємо для чого розроблялася ця технічна документація?Виходячм із самої її назви, ця документація необхідна була для виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування та договорів оренди. Оскільки з нового року державні акти вже не видаються, необхідність розробки такої документації відпала. Взагалі, на сьогодні слід розрізняти поняття «реєстрація земельної ділянки» та «реєстрація права на земельну ділянку».
Реєстрація права на земельну ділянку можлива лише, коли така земельна ділянка вже сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі
Реєстрація земельної ділянки – первинна дія, яка узаконює саму земельну ділянку як об’єкт прав, що можуть виникати щодо неї. При цьому при реєстрації земельної ділянки є важливим лише факт її узаконення з визначенням її цільового призначення на площі, встановленими межами та присвоєнням кадастрового номера. Інформація щодо належності земельної ділянки державі, територіальній громаді чи приватній особі на цьому етапі не є визначальною.Ця інформація буде визначатися і узаконюватися вже під час здійснення другої дії – реєстрації права на земельну ділянку. До речі, земельна ділянка може перебувати в державній, комунальній або приватній власності, а, отже, від імені держави – відповідний державний орган, від імені територіальної громади – відповідна рада, громадянин чи юридична особа мають зареєструвати своє право власності на відповідну земельну ділянку.
Лише після реєстрації права власності на земельну ділянку може виникнути право користування щодо неї в іншої особи.Тобто, наприклад, спочатку реєструється земельна ділянка, потім міська рада має зареєструвати право комунальної власності на земельну ділянку в межах свого населеного пункту, і тільки потім може бути зареєстроване право оренди земельної ділянки, яке виникло на підставі договору оренди згідно з рішенням,прийнятим цією радою.Також при безоплатній приватизації земельної ділянки громадянами України спочатку реєструється земельна ділянка, потім реєструється право власності територіальної громади на цю земельну ділянку, потім радою приймається рішення про безоплатну передачу у власність земельної ділянки громадянину України, право власності якого виникне лише після державної реєстрації. Щодо земель державної власності, то знову спочатку реєструється земельна ділянка, потім відповідна державна адміністрація або Держземагентство реєструють право державної власності і тільки після цього можуть розпорядитися цією земельною ділянкою або передавши її у власність (платно або безоплатно), або надавши у користування (постійне користування, оренда, суперфіцій, емфітевзис, сервітут). Так само і земельними ділянками приватної власності, які не зареєстровані в Державному земельному кадастрі, тобто право власності на які виникло, як як правило, до 2003 року. Таких власників законодавство не зобов’язує обов’язково зареєструвати право власності, однак, якщо земельна ділянка відчужується, спочатку необхідно зареєструвати існуюче право (право власності продавця), потім укладається угода (купівля – продаж, міна тощо), і вже після цього реєструється право власності на цю земельну ділянку нового власника (покупця)».

«Кримінальний кодекс України не розкриває суть терміну «самовільне зайняття земельної ділянки», а лише передбачає відповідальність за зазначені дії. Законодавче визначення цього терміну закріплено у ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», відповідно до якої самовільне зайняття земельної ділянки – це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винчтком дій, які відповідно до закону є правомірними. В юридичній літературі законодавче визначення самовільного зайняття земельної ділянки піддається справедливій критиці, таке визначення є вкрай невдалим, воно штучно звучить як розуміння «самовільного зайняття» і, як слушно, сприяє встановленню хибної практики, за якою використання земельної ділянки, щодо якої прийнято рішення про її надання, але без правовстановлюючих документів, не вважається самовільним захопленням. Необхідно зазначити, що у земельному законодавстві до 2008 року самовільне зайняття земельної ділянки пов’язувалось із будь-якими цим особи, які свідчили про фактичне використання дананої їм земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації. Проте внесені до Земельного кодексу зміни щодо моменту виникнення прав на земельну ділянку мовили трансформацію характерних ознак самовільного зайняття земельної ділянки.
Об’єктивну сторону самовільного зайняття земельної ділянки становлять:
1)активні протиправні дії;
2)шкода, нанесена власнику земельної ділянки чи землекористувачу;
3)причинний зв’язок між протиправними діями та шкодою.
Об’єктивна сторона кваліфікованого складу злочину (ч.2 ст.197-1 КК України) характеризується лише протиправними активними діями по зайняттю земельної ділянки.
Самовільне зайняття земельних ділянок може висловити у двох формах:
1)у формі дій, які свідчать про фактичне використання особою за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) – наприклад, оброблення ділянки сільськогосподарського призначення;
2)у формі дій, які свідчать про намір особи використовувати земельну ділянку за відсутності вчиненого правочину щодо такої ділянки – наприклад, огородження самовільно зайнятої ділянки.
У науковій літературі звертається увага на необхідність відмежування самовільногог зайняття земельної ділянки від самовільного використання землі чи використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Якщо особа приступила до використання земельної ділянки до моменту отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного землекористування чи укладення договору оренди і реєстрації прав на землю ( тобто до моменту виникнення права власності чи землекористування), але було прийнято рішення місцевої ради чи державної адміністрації про надання такої ділянки у власність чи оренду, такі дії не можна кваліфікувати як самовільне зайняття. Юридичної відповідальності за самовільне використання землі (використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів) чинне законодавство не передбачає».

Начальник відділу І.Т. Чорна

«Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення» змінив редакцію статті 20 Земельного кодексу України (далі-ЗКУ), що визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.
Умовно порядок зміни цільового призначення земельних ділянок можна поділити на три етапи.
ПЕРШИЙ ЕТАП порядку зміни цільового призначення земельних ділянок передбачає необхідність розроблення та погодження проекту відведення земельних ділянок.
У разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності користувачі або зацікавлені особи мають звернутися до органу виконавчої влади аьр місцевої державної адміністрації за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо її відведення.
У разі зміни цільового призначення земельних ділянок приватної власності власнику не потібно отримувати дозвіл на розробку проекту віджведення земельної ділянки – він сам на власний ризик замовляє цей проект. Якщо цей проект рада чи орган виконавчої влади не затверджує і зміна цільового призначення не відбувається, то чинне законодавство жодним чином не врегульовує відшкодування витрачених коштів на виготовлення проекту.
З чого складається проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення?
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:
1) завдання на розроблення проекту землеустрою;
2) пояснювальну записку;
3) копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміни цільового призначення земельної ділянки земель державної чи комунальної власності);
4) рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (для державних та комунальних земель);
5) копії правовстановлюючих документів на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об’єктів);
6) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва ( у випадку, передбачених законом);
7) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів ( у випадку, передбачених законом);
8) перелік обмежень у використанні земельних ділянок;
9) кадастровий план земельної ділянки;
10) матеріали погодження проекту землеустрою.
Підставою для відмлви у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам:
– законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
– документації із землеустрою або містобудівної документації.
Звертаємо увагу, що з 1 січня 2013 року набрала чинності частина четверта статті 24 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності», якою передбачено, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.
У деяких випадках, передбачених статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки при зміні її цільвого призначення має бути поданий на обов’язкову експертизу. У цьому випадку погоджений проект подається замовником або розробником до Держземагентства України, чи його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Цей етап можна вважати завершеним тоді, коли проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки при зміні її цільового призначення виготовлений і погоджений, тобто готовий для передачі його до місцевої ради або органу виконавчої влади для затвердження та прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки».

Начальник відділу І.Т. Чорна

«Право власності на земельну ділянку, а також права користування земельною ділянкою(постійне, оренда, сервітут, суперфіцій, емфітевзис) виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України). Зазначені права оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-Закон).
Так, статтею 4 Закону визначено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:
-право власності на нерухоме майно;
-право володіння; право користування (сервітуту); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право постійного користування та право оренди земельної ділянки; іпотека;
-інші речові права відповідно до закону;
-податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Оскільки право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій), права постійного користування та право оренди земельної ділянки, іпотека, інші речові права відповідно до Закону є похідними від права власності, то вони реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.
У яких випадках незареєстровані права визнаються дійсними
Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до надрання чинності цього Закону, визначаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень (ч.4 ст.3 Закону).
Як здійснюється реєстрація прав та обтяжень
Державна реєстрація прав та їх обтяжень відповідно до ст.15 цього Закону проводиться в такому порядку:
-прийняття і перевірки документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
-встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
-прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
-внесення записів до Державного реєстру прав;
-видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
-надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Тут доречно нагадати, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному 5кадастрі (ч.10 ст.79-1 ЗК України).
Хто реєструє права на зареєстровані земельну ділянку
Державна реєстрація прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі-Державний реєстр прав) проводять:
-орган державної реєстрації прав, а саме структурні підрозділи територіальних органів Мін’юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру;
-нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладається функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі-нотаріус), відповідно до пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністів України від 22 червня 2011 р. №703 (далі-Порядок).
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об’єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав. Водночас законодавець для цієї норми визначив винятки. Так, держана реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Також державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місця розташування об’єкта нерухомого майна».

Начальник відділу І.Т. Чорна

У які строки проводиться державна реєстрація прав
«Державна реєстрація прав проводиться в межах 14 робочих днів. Однак законодавець передбачив йінше. Напраклад, державна реєстрація іпотек проводиться впродовж одного робочого дня, обтяжень-у день надходження заяви та документів, необхідних для такої реєстрації. А державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії віжбувається водночас з її вчиненням (пп.5,7,9 ст.15 Закону).
Хто має право звернутися із заявою
Державнаи реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастровго реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.
Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якими встановлено обтяження, особи, в інтересах якої встановлено обтяження, уповноваженої ними особи.
Які документи необхідно подати в тих чи інших випадках
Заявник під час подання заяви пред’являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу. Таким документом є паспорт громадянина України, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або документ, що його замінює. Документом, що посвідчує особу, яка не досягла 16-річного віку, є свідоцтво про народження, а посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування посвідчує службове посвідчення.
Уповноважена особа водночас з поданням заяви пред’являє документ, що підтверджує її повноваження.
Особисто чи через своїх уповноважених особа, яка хоче зареєструвати право на земельну ділянку разом з іншими документами поадє копію реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб – платника податків, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України.
Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є:
-укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;
-свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
-свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або колнсульською установою України, чи його будлікат;
-свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх будлікати;
-свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором;
-державаний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою;
-рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
-ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
-заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;
-закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;
-рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об’єкта нерухомого майна релігійних організацій;
-рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
-інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону.
Якщо в документах, що пред’являються, відсутні відомості про кадастровий номер земельної ділянки, то обов’язково треба мати Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Тепер про випадки проведення державної реєстрації права власності на підставі рішення про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність заявник, крім вищезазначених документів подає:
-рішення правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
-акт приймання-передачі об’єкта нерухомого майна, відповідно до якого оформлено передачу такого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або приватної у державну чи комунальну власність.
У випадку проведення державної реєстрації права користування на земельні ділянки, сформовані шляхом поділу або об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у користуванні, заявник, крім документів, що зазначені вище, подає документ, що підтверджує виникнення права користування на раніше сформовану земельну ділянку.
У будь-якому випадку обов’язково подати
– документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав;
– документ про сплату державного мита».

Начальник відділу в Юр’ївському районі І.Т. Чорна

I.Порядок реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК).
Що відбувається після подання документів
«Державний кадастровий реєстратор, згідно з пунктом 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:
1)відповідність поданих документів вимогам, передбачених п.67 цього Порядку;
2)електронний документ відповідно до п.74 цього Порядку.
За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну із таких дій:
а) здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:
– за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці;
– відкриває поземельну книгу та вносить відомості до неї;
– робить позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до підпункту 2 пункту 75 цього Порядку;
– надає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відомості, зазначені у підпункті 1 пункту 197 цього Порядку, відповідним органам державної влади, органм місцевого самоврядування;
б) приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку у разі:
– невідповідності поданих документів, зазнвачених у пункті 110 цтого Порядку, вимогам законодавства;
– розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;
– розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;
– подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.
Як і протягом якого часу можна отримати витяг із ДЗК про земельну ділянку
Для отримання витягу з ДЗК, заявник або уповноваженва ним особа за дорученням, або нотаріус відповідно до пункту 17 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» під час вчинення правочину щодо земельної ділянки подає Державному кадастровому реєстраторові:
1)заяву за формою згідно з додатком 42 цього Порядку;
2)документ, що підтверджує оплату послуг з надання витягу з Державного земельного кадастру;
3)документ, який підтверджує повноваження діяти від імені заявника (у разі подання заяви уповноваженою заявником особою) – відповідно до пункту 166 Порядку ведення ДЗК.
Витяг із ДЗК про земельну ділянку видається заявникові в день надходження відповідної заяви.
Витяг формується у двох примірниках, які підписує Державний кадастровий реєстратор та засвідчує свій підпис власною печаткою, а у разі, коли витяг надається в електронній формі, – посвідчує його власним цифровим підписом.
Перший примірник витягу надається заявникові, другий – зберігається у відповідному територіальному органі Держземагентства. Витяг з ДЗК про земельну ділянку долучається до Поземельної книги.
Якщо витяг з ДЗК про земельну ділянку надається нотаріусом, перший примірник такого витягу залишається у справах нотаріуса, другий – передається упродовж двох робочих днів територіальному органові Держземагентства для долучення до Поземельної книги».

Начальник відділу І.Т. Чорна

I. Порядок реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК).
Детальніше розглянемо кожен документ та вимоги до нього:
1.Заява. Кому надано право звертатися із заявою
Форма заяви про державну реєстрацію земельної ділянки визначена додатком №22 до Порядку ведення Державного земельного кадастру.
Із заявою мають звертатися:
1)особи, яким за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;
2)власник земельної ділянки, користувач земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноважена ними особа;
3)орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).
Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилаються поштою цінним листом із описом вкладення та повідомленням про вручення (ч.2 п.4 ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»).
Однак, при цьому слід врахувати положення частини четвертої статті 26 ЗУ «Про землеустрій»: «подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником,якщо інше не встановлено договором».
Розробниками документації із землеустрою є:
– юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників;
– фізичні особи-підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками (ч.2 ст.26 ЗУ «Про землеустрій»).
2.Види документації, що необхідні для реєстрації
Види документації із землеустрою визначені статтею 25 ЗУ «Про землеустрій». Однак, перелік не вичерпний, і Законами України та іншими нормативно-правовими актами можуть встановлюватись інші види документації із землеустрою.
Більш розширений перелік документації із землеустрою, яка може бути підставою для внесення відомостей до ДЗК, зазначений у №8 Вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа, що додаються до Порядку, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 р.:
– формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій статті 79-1) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5 ст.79-1);
– формування земельних ділянок шляхом поділу та об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюють за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок (ч.6 ст.79-1).
– винесення в натуру (на місцевост) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється задокументацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ч.7 ст.79-1).
3.Електронний документ і вимоги до нього
Документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей до ДЗК, подається органу, що здійснює внесення таких відомостей, також у формі електронного документа (ч.1 ст.23 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»).
Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Зміст електронного документа вноситься на основі відомостей, що містяться у паперових документах, складених виконавцями робіт. До електронного документа вноситься інформація про:
– результати та виконавців робіт із землеустрою та оцінки земель, топографо-геодезичних робіт;
– об’єкти Державного земельного кадастру;
– суб’єктів земельних відносин.
Базовими елементами формування електронного документа є геодезичні дані (координати точок повороту меж контуру об’єкта Державного земельного кадастру), які забезпечують просторову основу інших відомостей електронного документа і можливість їх використання у ДЗК.
Виконавець робіт заповнює ті елементи електронного документа, щодо яких від розробляє документацію із землеустрою або оцінки земель відповідно до укладених договорів (пункти 3-7 Вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа Додаток 1 до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012р. №1051.
3.Документ, що підтверджує оплату послуг
Оплата послуг з державної реєстрації земельної ділянки здійснюється шляхом попереднього перерахунку коштів через банки та/або відділення поштового зв’язку; підтвердженням оплати послуги є платіжне доручення або квитанція з відміткою банку чи відділення поштового зв’язку (пп.2 п.2 Змін, що вносяться до постанови КМУ від 01.08.2011р. №835, затверджених постановою КМУ від 5 грудня 2012р. №1217).
За державну реєстрацію земельної ділянки справляється плата в розмірі 65 гривень (п.6 Розміру плати за надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами платних адміністративних послуг згідно з додатком 1 до постанови КМУ від 1 серпня 2011р. №835 (в редакції постанови КМУ від 05.12.2012р. №1217)».

Начальник відділу у Юр’ївському районі І.Т. Чорна

«I. Порядок реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК).
– Автоматично і безкоштовно занесуть у базу ДЗК земельну ділянку, реєстровану до 01.01.2013 року.
Відомості про земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні, які були зареєстровані до 1 січня 2013 року у державному реєстрі земель, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення (п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Державний земельний кадастр»).
– Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки
Державній реєстрації у ДЗК підлягають сформовані земельні ділянки. Земельні ділянки є сформованими тоді, коли вони набули ознак об’єкта цивільних прав – мають чітко визначену площу, межі та інформація про них внесена до ДЗК (ч.1 ст.79-1 ЗК України).
Земельній ділянці, відомості про яку внесені до ДЗК, присвоюється кадастровий номер (ч.1 ст.16 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»).
Варто зазначити, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера (ч.6 ст.16 ЗУ «Про Державний земельний кадастр».
– Хто реєструє земельні ділянки
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування Державний кадастровим реєстратором територіального органу Держземагентства України відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», п.4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051 (далі Порядок ведення Державного земельного кадастру).
– Які документи необхідно подати для державної реєстрації земельної ділянки
Для державної реєстрації земельної ділянки Державному 5кадастровому реєстраторові, згідно із пунктом 110 Порядку ведення Державного земельного кадастру, подаються:
1) заява про державну реєстрацію ділянки за формою ;
2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов’язковій державній експертизі землевпорядної документації);
3) електронний документ;
4) документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки».

Начальник відділу у Юр’ївському районі І.Т. Чорна

«Адреса (поштова адреса) присвоюється будинкам та ділянкам з метою їх ідентифікації. Земельна ділянка ідентифікується не за адресою, а за кадастровим номером, який є неповторним на всій території України. Щодо земельної ділянки застосовується не «адреса (поштова адреса)», а термін «місце розташування». Оскільки місце розташування як для пересічних громадян, так і для більшості різних посадових осіб, пов’язане з адресою, вони, на жаль, ототожнюють ці поняття щодо земельних ділянок.
Є випадки, коли за однією адресою можуть знаходитися декілька земельних ділянок. Наприклад, земельна ділянка для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства. У цьому випадку обидві земельні ділянки прив’язуються до поштової адреси будинку.
У випадку, коли земельні паї виділяються в натурі і їх власникам видаються державні акти, місце розташування (адреса) зазначається для всіх однакове, а саме «в межах … сільської ради за межами населеного пункту». Тому за цією ознакою ці земельні ділянки ідентифікувати не можна.
Зокрема, згідно з пунктом 2.6 цієї Інструкції у рядку «Земельна ділянка розташована» вказується місцезнаїодження земельної ділянки:
-у м. Києві, м. Севастополі чи у місті – обласному центрі – вказуються назва міста, назва вулиці (площі, бульвару, проспекту тощо) та, у разі наявності, номер домоволодіння (будинку);
-у межах міста, селища або села –т вказуються назва області, назва району, назва міста, селища або села, назва вулиці (площі, бульвару, проспекту тощо), та, у разі наявності, номер будинку (домоволодіння);
-за межами населеного пункту – вказуються назва області, назва району, назва сільської, селищної чи міскої ради, у межах якої знаходиться земельна ділянка, а також робиться запис: «За межами населеного пункту».
При прийнятті рішення місцевої радою щодо безоплатної передачі у власність або надання у користування земельної ділянки для цілей, не пов’язаних з реконструкцією або обслуговуванням будинків або будівель, зазначається її місце розташування, наприклад на розі вулиці Радянської та Озерної, або поруч з будинком по вул. ……№…» .

Начальник відділу І.Т. Чорна

«Власник земельних ділянок з цільовим призначенням «»для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд» та «для ведення особистого селянського господарства», розташованих поряд (присадибна ділянка), має право їх використовувати на свій розсуд, але в межах дозволеного. Так, на земельній ділянці, наданій для будівництва і обслуговування житлового будинку, крім самого житлового будинку, можна будувати необхідні господарські будівлі і споруди, облаштовувати проходи та під’їзди, газони, насаджувати кущі, дерева тощо.
На земельній ділянці особистого селянського господарства, розташованій поряд із земельною ділянкою, на якій збудований житловий будинок, власник може вирощувати будь-яку сільськогосподарську продукцію, у тому числі й багаторічні насадження, а також зводити господарські будівлі та споруди» .

Начальник відділу І.Т. Чорна

« Якщо державна установа ліквідувалася, а об’єкти нерухомого майна (будівлі чи споруди), які знаходяться на земельній ділянці, перейшли до іншої юридичної особи, останній потрібно переоформити і право користування земельною ділянкою для обслуговування цих об’єктів.
Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України правонаступник ліквідованої юридичної особи – державне підприємство, установа, організація має право отримати земельну дулянку в постійне користування та оформити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Для цього новостворена установа як правонаступник має звернутися до органу місцевого самоврядування (якщо земельна ділянка в межах населеного пункту) або до районної державної адаміністрації (якщо земельна ділянка за межами населеного пункту) із клопотанням про переоформлення права користування земельною ділянкою у зв’язку з переходом до неї прав і обов’язків ліквідованої установи. До клопотання додаються копії установчих документів, копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно тощо. Рада або адміністрація розглядає подані документи тп приймає рішення про надання земельної ділянки в постійне користування. Таке рішення є підставою для виготовлення та видачі державній установі-правонаступнику державного акта на право постійного користування.
Разом із тим, слід зазначити, що з 1 січня 2013 року набув чинногсті Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у новій редакції, згідно з яким для підтвердження прав на земельну ділянку громадянам та юридичним особам Державною реєстраційною службою видаватимуться свідоцтва про право власності на нерухоме майно ( у випадках приватизації земель) та витяги з державного реєстру прав (у всіх інших випадках) за їх зверненнями».

Начальник відділу І.Т. Чорна

«При посвідченні договору оренди земельної ділянки необхідно звертати увагу на її цільове призначення. На жаль є випадки неправильного застосування норм закону. Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство» (даліц-ОСГ) – це господарська діяльність, яка проводиться безстворення юридичної особи фізрчною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому сислі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Незважаючи на це, більшість підприємств провадять свою діяльність на орендованих земельних ділянках із цільовим призначенням – для ведення ОСГ. З цього приводу Держземагентство України надає роз’яснення з цього питання: «Земельним кодексом України та Законом України «Про особисте селянське господарство» не передьачено передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення юридичним особам у власність або в оренду для ведення особистого селянського господарства».
Також є роз’яснення Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України від 03.08.2006 №14-13-2/5762 щодо передачі в оренду земельних ділянок, наданих у власність громадянам для ведення особистого підсобного господарства. У роз’ясненні викладено таке: «у відповідності зі статтею 19 Земельного кодексу України головним критерієм класифікації земель є їх основне цільове призначення, що впливає на зміст прав і обов’язків суб’єктів земельних правовідносин. Згідно зі статтею 22 цього Кодексу земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тобто, передача в оренду земельних ділянок, наданих у власність громадянам для ведення особистого седянського господарства, юридичним особам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва провадиться в межах однієї категорії земель без зміни їх цільового призначення, оскільки зміна відбувається лише при віднесенні до тієї чи іншої категорії земель. З огляду на вищевикладене, Комітет вважає, що громадяни, у власності яких є земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, можуть надавати їх в оренду юридичним особам, без зміни цільового призначення земель, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».
В цьому роз’ясненні не враховано, що цільове призначення земельної ділянки – це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (ст.1 Закону України «Про землеустрій»), і що цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства» не є тотожним призначенню «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 №502 «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» зміні підлягає саме цільове призначення земельної ділянки, а не категорія землі».

Начальник відділу І.Т. Чорна

«Типова форма договору оренди земельної ділянки затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220. Для його законності необхідне додержання всіх правових вимог і порядку укладення, передбаченого законодавством України. Загальні вимоги щодо змісту договору оренди землі містяться у ст. 15 Закону «Про оренду землі». Насамперед слід звернути увагу на досить значний перелік істотних умов, що повинні бути обов’язково зазначені у такому договорі, адже відсутність хоча б однієї з них є підставою для відмлви в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. Отже, істотними умовами договору оренди є:
– об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
– строк дії договору;
– орендна плата ( із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за несплату);
– умови виконання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
– умови збереження стану об’єкта оренди;
– умови та строки передачі земельної ділянки орендарю;
– умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
– існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
– визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини;
– відповідальність сторін.
Також необхідно враховувати, що згідно з ч.4 ст.15 Закону «Про оренду землі» невід’ємною частиною договору оренди землі є:
-план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;
-кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) в її використанні та встановлених земельних сервітутів;
-акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
-акт приймання-передачі об’єкта оренди;
-проект відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки або виділення земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).
При передачі в оренду земельної ділянки із земель приватної власності без зміни її цільового призначення розроблення проекту відведення не вимагається (Постанова КМУ «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»), а, отже, і змінюється комплектність додатків до договору. До того ж, вимоги територіальних органів земельних ресурсів стосовно надання обмінних файлів при здійсненні державної реєстрації договорів оренди із земель приватної власності суперечать діючим нормативно-правовим актам за умови реєстрації такої земельної ділянки раніше.
Крім загальних вимог, які відповідно до чинного законодавства мають бути визначені у договорі оренди землі, за згодою сторін можуть бути установлені й факультативні умови, а саме: здійчснення заходів щодо охорони та поліпшення об’єкта оренди, порядку виконання зобов’язань сторін, страхування об’єкта оренди тощо.
В оренду може бути переданий лише індивідуально визначений об’єкт, оскільки істотними умовами договору є його кадастровий номер, місце розташування, розмір та площа. Таким чином, передача в оренду земельної частки (паю) можлива лише після виділення її в натурі й отримання у вигляді конкретної ділянки, яка відповідно до закону може бути об’єктом оренди».

Начальник відділу І.Т. Чорна

« Земельні ділянки надавалися працівникам соціальної сфери та пенсіонерам з їх числа з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» відповідно до заяв цих осіб.
Відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарсьво»:
«Особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності».
Крім того, пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що не допускається:
«купля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власниками земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарсьва, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб» .
Отже, враховуючи викладене вище, використовувати земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», може лише фізична особа, яка буде вирощувати на ній сільськогосподарську продукцію для задоволення особистих потреб. На такій Земельній ділянці не може вирощуватися товарна сільськогосподарська продукція і використання її юридичною особою не допускається».

Начальник Відділу Юр’ївського району І.Т. Чорна

«1. Складати матеріали інвентаризації на одну земельну ділянку державної або комунальної власності не логічно. Процес інвентаризації за своєю суттю спрямований охоплювати об’єкти, які знаходяться у множині, та забезпечувати належний облік об’єктів.
Проводити інвентаризацію земельних ділянок, які знаходяться у приватній воаксності громадян або юридичних осіб, можливо. Наприклад, сільськогосподарське підприємство може замовити інвентаризацію земельних ділянок товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться у власності громадян.
Виконавцю робіт, який проводитиме роботу з інвентаризації земельних ділянок, що знаходяться у приватній власності, слід дотримуватися вимог Закону України «Про захист персональних даних» та узгоджувати свої дії із власниками земельних ділянок.
2. Заборона ділити земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського вирробництва в результаті їх спадкування відсутня.
Поділ земельни=х ділянок у разі їх спадкування з точки зору обліку земельних ділянок та землевласників є більш зручним мехінізмом, ніж використання інституту спільної власності на землю (схема обліку «1 земельна ділянка – 1 власник – 1 державний акт» краща за схему « 1 земельна ділянка – декілька співвласників – один або кілька державних актів та додатків до нього»).
Разом з тим, такий поділ має відбуватися за певними правилами, передбаченими статтею 56 Закону України «Про землеустрій» та Інструкцією про заповнення бланів державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженою наказом Держкомзему від 22 червня 2009 року №325».

Начальник відділу І.Т. Чорна

«Щодо реєстрації права власності на земельні ділянки. За наявності прийнятого рішення про надання особі у власність земельної ділянки та виготовленої технічної документації на таку земельну ділянку Держземагентство вносить до Державного земельного кадастру інформацію про цю земельну ділянку та присвоює їй кадастровий номер. Далі інформація про земельну ділянку в день її внесення до Державного земельного кадастру в порядку інформаційної взаємодії передається до органу державної реєстрації прав. Таким чином, коли особа, якій надано земельну ділянку, звернеться до Укрдержреєстру за державною реєстрацією права власності, у державного реєстратора вже буде вся «технічна» інформація про цю земельну ділянку.
Це стосується випадків, коли право на земельну ділянку вперше оформляється. Як буде проходити «перереєстрація» майнових прав на землю, які вже було зареєстровано? У Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» передбачається, що державний реєстратор надсилає письмовий запит суб’єкту, який проводив реєстрацію права власності чи іншого речового права на нерухоме майно, і такий суб’єкт має дати запитувану інформацію протягом трьох робочих днів. Тобто, коли до державного реєстратора звертаються за державною інформацією прав, які вже було зареєстровано, він звертається із запитом до суб’єкта, який свого часу проводив цю реєстрацію. Така процедура передбачена і для реєстрації майнових прав на земельні ділянки, і на об’єкти, що розташовані на них.
Крім того, цим Законом запроваджується проведення державної реєстрації речових прав на нерухомість нотаріусами після посвідчення ними відповідних правочинів щодо об’єктів нерухомого майна.
Тобто, за таких законодавчих змін продавець та покупець нерухомого майна будуть мати справу тільки з нотаріусом. Нотаріус самостійно зможе перевірити наявність даних про майнові права та обтяження, посвідчити договір куплі-продажу, і після цього внести дані про зміну власника до Дердавного реєстру прав. І фактично новий власник об’єкта нерухомого майна вийде від нотаріуса з договором куплі-продажу і з витягом з Державного реєстру прав прро проведену реєстрацію. Усі інші реєстраційні дії, як то державна реєстрація права власності на новостворене майно, права власності, яке набуте на підставі рішення суду, обтяження речових прав, накладені органами влади здійснюватиме Укрдержреєстр.
Режим роботи реєстраційних служб такий, як і в усіх органах влади. При цьому прийом та видача документів віжбувається постійно, тобто не має певних годин для прийому чи видачі документів. Також передбачена робота усіх реєстраційних служб за принципом «єдиного вікна». Процес прийняття та видачі документів схожий на той, що є в банках при роботі з клієнтами. Тобто в робочій залі буде кілька вікон, до будь-якого з них може підійти відвідувач і у нього приймуть документи, те ж саме із видачею.
За чинним законодавством державна реєситрація прав (або відмова в ній) проводиться у строк, що не перевищує п’яти робочих днів з дня надходження заяви до Укрдержреєстру. Якщо йдеться про обтяження чи іпотеку, то така реєстрація ждійснюється в день надходження документів. Державна реєстрація права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, якщо їй передує видача свідоцтв про право власності на нерухоме майно, проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів».

Начальник відділу І.Т. Чорна

«З 1 січня 2013 року реєстрація майнових прав на земельні ділянки, квартири, будинки здійснюються за новими правилами новоствореною Державною реєстраційною службою (Укрдержреєстром), яка має вести єдиний державний реєстр майнових прав та обтяжень на нерухоме майно. Бюро технічної документації (БТІ) вже не мають права реєструвати права власності на нерухоме майно.
За повідомленням нового відомства, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно як єдина державна інформаційна система, що має містити відомості про право на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об’єкти та суб’єктів цих прав, вже існує. Його наповнюють відомостями з 1 січня 2013 року, а саме по «заявочному» принципу, тобто державні реєстратори наповнюють Реєстр поступово, за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав. Окрім реєстраторів, під час посвідчення операцій з нерухомості також реєстрацією прав займаються нотаріуси.
Раніше державну реєстрацію земельних ділянок та державну реєстрацію права власності та інших речових прав на земельні ділянки здійснювало Держземагентство України згідно з Положенням, затвердженим Указом Президента України №445/2010 від 8 квітня 2011 року та Законами України.
Водночас відповідно до Указу Президента Українги №965/2011 від 5 жовтня 2011р., який набрав чинності з 1 січня 2013 року, повноваження Держземагентства в частині державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки припинилися. Тобто за Держземагентством залишилася функція державної реєстрації земельної ділянки як об’єкта нерухомості в Державному земельному кадастрі, а Укрдержреєстр здійснює державну реєстрацію права власності та інших речових прав які виникають відносно такої земельної ділянки.
Тобто земельний кадастр функціонує паралельно із Державним реєстром речових прав. Державний реєстр прав містить всю інформацію про речові права на земельні ділян4ки, а Державний земельний кадастр – інформацію про саму земельну ділянку. Як наголошують в Укрдержреєстрі, такі інформаційні системи працюватимуть саме паралельно, а не розрізнено чи в противагу одна одній. Так, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Законом України «Про Державний земельний кадастр» передбачено взаємодію органів державної реєстрації прав та органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Так, дані про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру органами Держземагентства, а право власності до Держреєстру прав на нерухоме майно –т логанами Укрдержреєстру.
Перш ніж зареєструвати право власності на новостворену земельну ділянку в Реєстрі прав на нерухоме майно необхідно зареєструвати її як об’єкт у Державному земельному кадастрі. При цьому людина має вибір: або йти до Державної реєстраційної служби, або доручити це кадастровому реєстраторові.
У відомстві уточнено, що з 2013 року право влсності на нерухомість, яке виникатиме після 01.01.2013р., вважається дієвим з моменту реєстрації заяви на реєстрацію права власності.
Про те, яким чином буде відбуватися передача інформації із старих реєстрів до нового, і як відбуватиметься реєстрація права власності на земельні ділянки за новими правилами роз’ясняє Департамент державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Укрдержреєстру:
– Відповідно до законодавства у сфері державної реєстрації прав державні реєстратори мають «он-лайн» доступ до Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраторами якого були БТІ, до державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, тобто до реєстрів, держателями яких є Міністерство юстиції та Державна реєстраційна служба.
Що стосується Державного земельного кадастру, то передбачається, що інформація про земельні ділянки та речові права на них буде отримуватися державним реєстратором у режимі «запит-відповідь» за допомогою електронних каналів передачі даних».

Начальник відділу І.Т. Чорна
21/02/2013 рік

«Останнім часом при затвердженні проекту відведення земельної ділянки з метою надання її в оренду місцеві ради здебільшого приписують у своїх рішеннях «…укласти договір оренди в письмовій формі та посвідчити нотаріально…». У разі, якщо все ж таки буде прийнято рішення про необхідність нотаріального посвідчення договору оренди землі, то нотаріусу сторонами цього договору необхідно надати низку документів в певною інформацією, зокрема, оцінку земельної ділянки, документи, які підтверджують правоздатність та дієздатність орендаря й орендодавця, документи щодо повноважень представників сторін, висновок про наявні (відсутні) обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки тощо, яке вираховується за таким принципом:
1% від суми договору, тобто орендна плата за весь період дії договору (орендна плата визначається від нормативної грошової оцінки земельної ділянки),

0,01% від вартості земельної ділянки, визначеної суб’єктом оціночної діяльності та відображеної у Звіті з експертної грошової оцінки земельної ділянки. Вид застосованої оцінки визначається сторонами договору.
Більшість вищезазначеної інформації має міститися у витязі з Поземельної книги, однак, практика показує, що наданий районним відділом земельних ресурсів витяг з Поземельної книги не містить повної інформації.
Згідно з ч.7 ст.5 Закону «Про оцінку земель» та ч.4 ст.201 Земельного кодексу України експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, окрім випадків, визначених цим Законом, в також іншими законами. Зазначеною статтею винятки зроблено лише для випадків визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок».

Начальник відділу Держземагентства Юр’ївського району І.Т. Чорна

«Держземагентством України було складено Довідник показників середньої (базової) вартості земель населених пунктів, у якому вперше звірено та систематизовано актуальну інформацію про рік останнього проведення нормативної грошової оцінки земель кожного населеного пункту України та його середньою (базову) вартість.
Використання наведених у Довіднику відомостей дозволить замовникам та розробникам технічної документації із нормативної грошової оцінки земель забезпечувати коректність даних нормативної грошової оцінки через їх співвідношення з результатами раніше виконаних робіт по землях однотипних груп населених пунктів у різних регіонах країни.
Завдяки Довіднику органи державної влади та органи місцевого самоврядування отримали можливість аналізувати та прогнозувати економічний ефект застосування нормативної грошової оцінки залежно від року хх проведення, що дасть змогу вчасно її оновлювати відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про оцінку земель» і, як наслідок, забезпечуватиме належний рівень надходжень до місцевих бюджетів.
Довідник оновлено станом на 1 жовтня 2012 року.
Для зручності використання наведених у Довіднику відомостей в його оновленій версії показники середньої (базової) вартості земель населених пунктів наведено у розрізі окремих регіонів.
Крім того, по містах із спеціальним адміністративним статусом (м. Київ та м. Севастополь) та Одеському регіону інформацію щодо нормативної грошової оцінки земель населених пунктів розширено: крім показників середньої (базової) вартості земель населених х пунктів у Довіднику вперше наведено дату та номер рішення місцевої ради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту, розрахункову площу та чисельність населення, кошторисну вартість робіт, значення регіональних та зональних коефіцієнтів оцінки.
Довідник доповнено загальними даними, у яких наведено коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки по роках, та актуальною графічною інформацією про стан проведення нормативної грошової оцінки у регіонах України.
Держземагентство України планує проводити поетапне оновлення даних довідника в розширеному вигляді по всіх регіонах України».

Начальник відділу І.Т. Чорна

Півень О.П.
(05635) 5-18-09

«Фермерське господарство є юридичною особою- суб’єктом підприєиницької діяльності, яке створене громадянами, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її перерробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для цих цілей.
Головою фермерського господарсьва є його засновник або інша визначена в статуті особа.
Для зміни голови фермерського господарства потрібно внести зміни до статуту фермерського господарства. Зміни до установчих документів юридичної особи, в тому числі до статуту фермерського господарства, підлягають державній реєстрації згідно зі статтрею 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із:
1) земельні ділянки, що належать на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
2) земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності;
3) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Якщо громадянин отримав у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства, будучи його головою, а на сьогодні він склав повноваження голови, але залишився членом цього господарства, то переоформлювати держпавний акт на право власності на земельну ділянку не обов’язково. У випадку, якщо такий громадянин припинив членство у фермерському господарстві, він має переоформити право власності на фермерстке господарство як юридичну особу. Однак у межах чинного мораторію на відчуження земель товрного сільськогосподарського виробництва, до яких відноситься і земля фермерського господарства, переоформити право власності неможливо. За таких обставин узаконити користування землею фермерське господарство може шляхом укладання договору оренди землі або договору емфітевзису».

Начальник відділу І.Т. Чорна

Півень О.П.
(05635) 5-18-09

«У зв’язку з зверненнями громадян та юридичних осіб щодо відмови нотаріусів у посвідченні заповітів та видачі свідоцтв про право на спадщину на житлові будинки, будівлі, споруди з підстав відсутності кадастрового номера земельної ділянки, на яких розташовані ці об’єкти, та з метою однакового застосування нотаріусами вимог статтей 120 Земельного кодексу України, Міністерством юстиції України повідомляємо наступне.
Згідно зі статтею 1233 Кодексу заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Положеннями частини третьої статті 56 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Відповідно до вимог статті 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, який складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок: б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
Державний комітетом України із земельних ресурсів наказом від 15.02.2010 №168 затверджено Порядок присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам.
Пунктом 5.2 зазначеного Порядку встановлено, що для формування та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, яка на момент набрання чинності цим наказом надана у власність (користування) та не має кадастрового номера,власник (користувач) такої земельної ділянки абоуповноважена ним особа подає до територіального органу Держкомзему за місцем знаходження земельної ділянки заяву про присвоєння кадастрового номера земельної ділянки.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Кодексу).
Вимогами частини першої статті 1297 Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 Кодексу).
Враховуючи зазначене, а також положення статті 377 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків), вважається, що відсутність кадастрового номера земельної ділянки не може бути підставою відмови у видачі нотаріусами свідоцтв про право на спадщину на вищевказані об’єкти нерухомого майна та у посвідченні заповітів».

«Пунктом 1.6 Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 за №18/15/21/11, передбачено таке.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок під виробничими будівлями і спорудами сільськогосподарських підприємств, що розташовані за межами населених пунктів, визначається на підставі нормативної грошової оцінки агровиробничих груп грунтів, які до них прилягають.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок під виробничими будівлями і спорудами сільськогосподарських підприємств, що розташовані за межами населених пунктів і використовуються для здійснення економічної діяльності згідно з Класифікацією видів економічної діяльності, визначаються відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів).
У першому випадку нормативна грошова оцінка застосовується для земельних ділянок під виробничими будівлями і спорудами, які не використовуються.
У другому випадку нормативна грошова оцінка застосовується для відповідних земельних ділянок, які використовуються у господарській (економічній) діяльності.
По відповівдних земельних ділянках, які не використовуються на момент визначення нормативної грошової оцінки, але планується їх використання (економічна діяльність) у поточному році, може застосовуватися один із двох запропонованих способів розрахунку нормативної грошової оцінки. До врегулювання третього випадку на рівні нормативно-правових актів, загальні рекомендації щодо застосування способу розрахунку нормативної грошової оцінки може надати центральний орган з питань земельних ресурсів, а органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації або територіальні органи з питань земельних ресурсів можуть надати рекомендації щодо вибору способу нормативної грошової оцінки конкретних земельних ділянок, на які поширюється їх територіальна компетенція».

«Передача земель за межами населених пунктів у приватну власність не має відбуватися хаотично, адже отримання земельної ділянки за межами населених пунктів для будь-якої забудови обумовлює перелік заходів із її використання та цільовим призначенням, що можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище чи не відповідати програмам розвитку регіону. Зокрема, до таких заходів може відноситися: будівництво будівель і споруд, створення під’їзду (грунтової чи асфальтованої дороги), прокладення ліній зв’язку, водопостачання, водовідведення, газопостачання.
Беручи до уваги положення частини сьомої статті 118 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, місцева державна адміністрація може відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населених пунктів у разі невідповідності місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планом населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обгрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З метою комплексного вирішення питання розвитку регіону, пропонується замовити відповідну містобудівну документацію або зміни до неї за кошти мешканців відповідної території. Згідно із частиною другою статті 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фінансування робіт з планування районів, населених пунктів, районів у містах, кварталів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів або інших джерел, не заборонених законом. Частиною четвертою зазначеної статті закону передбачено, що за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування для розроблення плану зонування, детального плану території, крім коштів державного та місцевого самоврядування. Крім того, звертаємо увагу на те, що це може бути не зміна меж населенного пункту, яка включатиме і територію, на якій знаходяться житлові будинки (будинок), і територію меж ними і населеним пунктом, а лише віднесення території, на якій знаходяться житлові будинки (будинок), до певного населеного пункту (хуторна система).
Разом з тим, враховуючи, що житлові будинки побудовані раніше і право власності на них оформлено, власники цих будинків мають право на приватизацію земельної ділянки. До прийняття райдержзадміністрацією рішення про безоплатну передачу у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель обов’язково має бути рішення сільської (селищної) ради про те, що громадяни, які проживають у житловому будинку за межами населеного пункту, є членами (прийняті у члени) відповідної територіальної громади. Таке необхідно для подальшої реалізації прав громадян на освіту, отримання медичної допомоги, обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування різних рівнів тощо».

Заступник начальник В.В.Приходько

Півень О.П.
(05635) 5-18-09

«Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону» № 5077-17 від 05.07.2012 року внесені зміни до чинного Земельного кодексу України в частині підготовки земельних ділянок до торгів.
У зв’язку з актуалізацією питання підготовки лотів до продажу на земельних торгах, звертаємо увагу на те, що добір земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах регулюється статтею 136 Земельного Кодексу України.
Перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, визначає організатор земельних торгів. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.
У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об’єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.
Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає:
а) виготовлення, погодження та затвердження в установленному законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості);
б) державну реєстрацію земельної ділянки;
в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку;
г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України “Про оцінку земель” у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї;
ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України “Про оцінку земель”, крім випадків продажу на земельних торгах права оренди на неї;
д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки;
е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим розміру орендної плати, визначеного Податковим кодексом України;
є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за ринкову вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок;
ж) визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів.
Підготовка лотів до проведення земельних торгів у разі звернення стягнення на земельну ділянку включає проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України “Про оцінку земель”, встановлення стартової ціни лота, яка дорівнює ліквідаційній вартості земельної ділянки, що визначена за результатами експертної грошової оцінки земельної ділянки.
Підготовка лотів до проведення земельних торгів здійснюється за рахунок коштів організатора земельних торгів.
Фінансування підготовки лотів до продажу земельних ділянок державної, комунальної, приватної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на земельних торгах також може здійснюватися за рахунок коштів виконавця земельних торгів на підставі договору про підготовку лотів для продажу між організатором земельних торгів та виконавцем земельних торгів з наступним відшкодуванням витрат виконавцю земельних торгів за рахунок коштів, що сплачуються покупцем лота.
Закупівля послуг з виконання робіт із землеустрою, оцінки земель у процесі підготовки лотів до продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на земельних торгах та визначення виконавця земельних торгів організатором земельних торгів здійснюється у порядку, визначеному законодавством про здійснення державних закупівель, а у разі, якщо законодавство про здійснення державних закупівель не застосовується, – на конкурентних засадах у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин».

Заступник начальника В.В.Приходько

«Як фізична особа-підприємець – платник єдиного податку буде сплачувати земельний податок, якщо він надає в оренду частину будівлі, яка є його власністю?
Пунктом 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що знаходиться в користуванні фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
При переході права власності на будівлю (її частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст. 287 Кодексу).
Відповідно до пп. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу, платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та надання податкової звітності по земельному податку, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються ними для здійснення господарської діяльності.
Статтею 796 Цивільного кодексу визначено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, яким володіє наймодавець.
Плата, що стягується з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст. 797 вищевказаного Кодексу).
Отже, при наданні в оренду частини будівлі земельну ділянку під ним використовується безпосередньо наймачами і не використовується у підприємницькій діяльності наймодавця, тому останні незалежно від обраного виду підприємницької діяльності, у тому числі надання в оренду приміщень, повинні сплачувати земельний податок за земельні ділянки під будівлями (їх частинами), передані в оренду, на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території».

Заступник начальника В.В.Приходько

«Відповідно до пунктів 2 і 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

У разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв’язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодом власника земельної ділянки, користувача земельної діялнки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель.

Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право (а щодо земель державної та комунальної власності – право користування) на суміжні земельні ділянки.

Отже, законних підстав для відмови у реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі при різниці площ, визначених у державному акті та технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), немає. Зауважимо тільки, що при виявленні різниці (навіть значно більшої) уточнена (дійсна) площа земельної ділянки вноситься в кадастр за згодою (заявою) її власника (власників)».

Начальник відділу І.Т. Чорна